Американська адвокаційна група Національний альянс з психічних захворювань (NAMI, National Alliance on Mental Health) зазначає, що травматичні події, такі як аварія, насилля, війна чи стихійне лихо, можуть мати тривалий вплив на психічне здоров’я людини. Хоча у багатьох буле короткочасна реакція на небезпечні для життя події, деякі люди пережитимуть комплекс симптомів, які протягом тривалого часу матимуть наслідки для їхнього здоров’я. Симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу) часто, але не завжди, співіснують з іншими розладами, такими як, наприклад, розлади вживання психоактивних речовин, депресія чи тривога. Комплексна діагностика дає змогу скласти індивідуальний план лікування, який буде оптимальним для особи, яка страждає на ПТСР.
За даними, які наводить NAMI, ПТСР вражав 3.6% дорослого населення США, близько 9 мільйонів осіб. Близько 37% людей з цим діагнозом мали важкі симптоми. Також за цими ж показниками 2017 року, жінки (5.2%) частіше страждали від ПТСР, ніж чоловіки (1.8%), а поширеність протягом життя становила 6.8% (NIMH, National Institute of Mental Health, 2017).
Діагноз ПТСР встановлюється кваліфікованим фахівцем, а симптоми ПТСР, як правило, поділяються на такі широкі групи.
Повторне переживання травматичної події: повторювані, мимовільні та нав’язливі тривожні спогади, які можуть включати спалахи травматичної події, яка відбувалася, нічні жахіття та нав’язливі думки.
Симптоми уникнення: людина може триматися подалі від певних місць або предметів, які нагадують про травматичну подію. Активно уникати місця або інших осіб/особи, які можуть активізувати нестерпні симптоми.
Когнітивні та афективні симптоми, які можуть включати проблеми з нагадуванням події, негативні думки про себе. Людина також може відчувати оніміння, провину, занепокоєння чи пригніченість, їй важко згадувати травматичну подію. Інколи особа, яка пережила травмаподію (події) може мати відчуття того, що світ довкола нереальний (переживати дереалізацію).
Симптоми збудження, такі як гіперпильність або відчуття бути у стані напоготові. Прикладом може бути сильна реакція на подразники або тригери, які можуть нагадувати про травму, проблеми зі сном або спалахи гніву.
Більш повно про симптоми зазначено у посібнику з діагностики та статистики психічних розладів, 5-те видання. DMS-5 визначає ПТСР як: (А) експозицію (зіткнення) зі смертю або загрози життю, серйозного ушкодження, або сексуального насильства в один чи більше способів:
(1) безпосереднє переживання травматичної події/подій;
(2) перебування свідком подій, які трапилися з іншими;
(3) знання того, що травматична подія чи події трапилися із членом сім’ї чи близькою особою, якщо ця подія була насильницькою або непередбачуваною;
(4) переживання багаторазової чи надмірної експозиції (зіткнення) до нестерпних деталей травматичної події чи подій (наприклад, фахівці швидкого реагування, які збирають людські останки; офіцери поліції, котрі неодноразово стикаються з деталями скривдження дітей). Критерії 4 не поширюються на експозицію через електронні засоби масової інформації, телебачення, кіно чи фотографії, тільки якщо ця експозиція не пов’язана з фаховою діяльністю.
(В) Присутність 9 чи більше симптомів з будь-якої із 5 категорій: інтрузій, негативного настрою, дисоціацій, уникнення та збудження, котрі виникли чи погіршились після того, як трапилася травматична подія.
Інтрузивні симптоми:
1. Періодичні, мимовільні, нав’язливі неприємні спогади про травматичну подію чи події. Примітка: у дітей повторювані ігри можуть виражати зміст або інші аспекти травматичної події.
2. Періодичні неприємні сни, зміст та/або емоції яких пов’язані із травматичною подією. У дітей можуть бути страшні сни без впізнаваного змісту.
3. Дисоціативні реакції (наприклад, флешбеки) при яких особа поводиться чи почувається так, ніби подія відбувається знову. Такі реакції можуть виникати на континиумі, аж до найсильнішого вираження, при якому повністю втрачається усвідомлення теперішнього середовища. У дітей відтворення травматичної події може відбуватися у грі.
4. Інтенсивний чи тривалий психологічний дистрес або помітні фізіологічні реакції на внутрішні чи зовнішні стимули, що символізують або нагадують певний аспект травматичної події (наприклад, раптова сильна тривога при звуці сирени, або людина може сховатися під стіл при вибуху петарди, оскільки це може нагадувати вибух бомби чи іншої зброї).
Негативний настрій:
5. Стійка нездатність переживати позитивні емоції (до прикладу, неможливість переживати щастя, радість, задоволення чи почуття любові).
Дисоціативні симптоми:
6. Змінене відчуття реальності свого оточення чи себе (до прикладу, спостереження за собою збоку, заціпеніння, сповільнення часу).
7. Нездатність пригадати важливі аспекти травматичної події (зазвичай через дисоціативну амнезію, а не через інші чинники, такі як травми голови, алкоголь чи наркотики).
Симптоми уникнення:
8. Спроби уникнути неприємних спогадів, думок чи почуттів про травматичну подію (-ї) або тісно пов’язаних із нею.
9. Спроби уникати зовнішніх нагадувань (людей, місць, розмов, діяльності, об’єктів, ситуацій), що викликають неприємні спогади, думки чи почуття, які стосуються безпосередньо травматичної події або тісно пов’язані з нею (ними).
Симптоми збудження:
10. Порушення сну (наприклад, труднощі із засинанням, неприємний чи неспокійний сон).
11. Дратівлива поведінка та спалахи гніву (за малої або ж взагалі відсутньої провокації), що типово виражаються через вербальну чи фізичну агресію щодо людей чи предметів.
12. Надмірна настороженість.
13. Проблеми з концентрацією.
14. Перебільшена реакція переляку.
(C) Тривалість порушень (симптомів критерію В) від 3-х днів до місяця після переживання травми.
(D) Порушення спричиняють значний дистрес або погіршення у соціальній, професійній чи інших важливих сферах життя.
(E) Порушення не зумовлене фізіологічним наслідком дії речовин (наприклад, ліків, алкоголю) чи іншим клінічним станом
(с) «Основи травмофокусованої психотерапії» Джон Бібер та Кетрін Скотт; «Синопсис діагностичних критеріїв DSM-V та протоколів NICE для діагностики та лікування основ них психічних розладів у дітей та підлітків».
У дітей також може розвинутися ПТСР, і симптоми відрізнятимуться від тих, які у дорослих (дослідження ПТСР у дітей ще тривають). Маленькі діти не мають можливості передавати деякі аспекти свого досвіду, тому поведінка (наприклад, чіпляння до батьків, відображення подій у грі), зміна емоційного стану дитини, спілкування можуть бути підказкою. Труднощі можуть також полягати і у тому, що дітям можна нав’язати хибне сприйняття того, що відбулося. Травма може мати вплив на дитячі досягнення у розвитку і щодо навичок. Дитина може робити «крок назад», наприклад, не користуватися навичками ходити до туалету.
NAMI наголошує на важливості оцінки дитини добрим фахівцем, який має досвід і навчений розпізнавати ПТСР у дітей. Початком може стати дитячі педіатри або дитячі психіатри.
Як зазначають в NAMI, ПТСР може виникнути в будь-якому віці і безпосередньо пов’язаний з травмою. Дорослі та діти, які страждають на ПТСР, становлять відносно невелику частину тих, хто зазнав травми. Ця різниця ще недостатньо зрозуміла, але існують фактори ризику, які можуть збільшити ймовірність розвитку ПТСР у людини.
Вони можуть включати попередній досвід травми, низьку соціальну підтримку, соціодемографічні та соціоекономічні показники, наявність ПТСР або депресії в інших членів сім’ї, генетичні, нейробіологічні фактори, наявність постійних або інших стресів, некорисні способи коупінгу (те, як людина дає собі раду з непростими життєвими ситуаціями), зловживання психоактивними речовинами тощо (Claudia Carmassi, Claudia Foghi, Valerio Dell’Oste , 2021; Matthew Tull, Steven Gans 2021; прим.авт.).
І навпаки, є захисні фактори, наприклад, мати добрі навички вирішення проблем, соціальна підтримка, добрі стосунки в сім’ї та дружні, ефективні і здорові способи впорання зі стресом, звернення за допомогою, віра у свою здатність досягати бажаних цілей та розробка шляхів досягнення мети (плекання гнучкого, адаптивного мислення і надії), оптимізм (всебічне почуття позитивних очікувань, спрямованість на те, що все може і має шанс налагодитися), загальна та специфічна самоефективність тощо (Matthew Tull, Daniel B. Block, 2021; Grant Hilary Brenner, Davia Sills 2020). Перша, це широка віра в здатність впоратися з тим, що приносить життя, досягти своїх цілей, а друга – орієнтована на конкретні обставини, охоплюючи віру в здатність подолати певний виклик – в цьому випадку травму. На відміну від надії, яка включає наміри і кроки у подоланні травми, самоефективність полягає у вірі в себе (Grant Hilary Brenner, Davia Sills 2020; прим.авт.)
Варто зазначити, що ці дослідження ще тривають та оновлюються.
Як повідомляє NAMI, деякі наші біологічні інстинкти, як наприклад, реакція «бийся чи біжи», може врятувати нам життя під час кризи, але також залишити у нас симптоми ПТСР. Тут також потрібно уточнити і додати, що реакція «завмри» під час травми є також життєвозберігаючою, оскільки мозок автоматично оцінює рівень небезпеки і якщо він перевищує здатність організму застосувати інші дві реакції «бийся чи біжи», то особа може завмерти при травмаподії. Це спосіб організму захистити себе і вижити. Наприклад, якщо нападник набагато більший від вцілілого чи вцілілої, немає змоги втікати, а робити активний спротив означає загинути. Такі реакції відбуваються у мозку дуже швидко і автоматично, не залежачи волі чи зусиль особи (прим.авт.).
Оскільки, зазначає NAMI, тіло зайняте збільшенням частоти серцевих скорочень, перекачуванням крові до м’язів, підготовкою тіла до боротьби чи втечі, усі наші фізичні ресурси та енергія спрямовані на те, щоб уникнути шкоди. Тому фахівці дискутують, що реакція на посттравматичний стрес може бути не розладом як таким, а скоріше варіантом реакції людини на травму. Зазвичай симптоми починаються протягом 3 місяців після травмування, іноді симптоми можуть з’являтися через роки. Для діагностики ПТСР симптоми повинні тривати більше одного місяця.
За протоколами NICE (National Institute for Health and Care Excellence), ефективними терапіями, які допомагають при ПТСР, є травмофокусоване КПТ та EMDR (десенсибілізація і переробка рухом очей). ПТСР не лікується медикаментозною терапією, ліки можуть додавати для допомоги у полегшенні деяких симптомів, але це не основний вид лікування.
Переклад, підготовка: Божик Софія, інтерн у методі КПТ.