Від чого залежить успішність дитини у школі?
- від уміння мислити?
- від хорошої підготовки до школи?
- від кількості репетиторів?
- від програми?
Чи може…
- від нашої, батьківської, віри в сили своєї дитини?
- від уміння підтримати, допомогти йти шляхом навчання?
Чи ви чули такі історії?
«я не хотіла вчитися відмінно… але всі очікували від мене – і батьки і вчителі… я закінчила школу з відзнакою… але я завжди була самотня, ніхто зі мною не дружив…»
«я ніколи не розумів, як треба поводитися з іншими дітьми… тримався осторонь… тільки у старших класах почав почуватися більш – менш нормально… але і досі я уникаю людей, мені легше наодинці»
«наш син знущається з нас… коли ми питаємо його щось, або вчитель – він зависає і не відповідає… ми мовчали увесь перший клас, але зараз у другому я почала на нього зриватися…»
«вона вічно літає у хмарах, все губить… я в її віці була абсолютно самостійна!!! Що з неї виросте???»
“ми вчилися самі, ніхто нас не примушував, ніхто не створював спеціальних умов… чого вони тепер не хочуть вчитися????”…
Знайомо?
В таких історій часто буває початок у вигляді благих намірів батьків та сумних результатів в шкільному житті дітей. “Сьогодні часто можна почути на дитячих майданчиках, де зосереджені дворічні малюки обсипають один одного піском, стурбовані розмови мамів про вибір школи. Останнім часом серед молодих батьків спостерігаємо захоплення усім розвивальним: іграшки – тільки для розвитку здібностей і мислення, книжки – тільки для розвитку інтелекту, дитячі садочки – тільки з посиленим вивченням мов. А останній рік перед школою перетворюється на марафон навчання читанню, рахуванню (що ж тоді у першому класі робити?)
Але ця ситуація має й зворотній бік медалі. Дитина залежить від дорослих, вона хоче виправдати їхні сподівання, відповідати їхнім очікуванням. Тому часто бере на себе непосильний тягар вимог і намагається їх задовольняти, допоки вистачатиме ресурсів організму. А якщо батьки ще й ставлять умови: я тебе буду любити, якщо ти будеш гарно вчитись, будеш швидко читати, вивчиш табличку множення і т.п., то в дитини формується викривлений образ себе. І малюк буде щось робити не для того, щоб задовольнити свою допитливість і зрозуміти суть, керуючись власними пізнавальними інтересами, а для того, щоб батьки і соціум прийняли його, визнали його, любили і пишались ним.
У 6-7 років дитина переживає кризовий період, пов`язаний із переходом від знайомого виду діяльності (гри) до нового (навчання), а також із динамічною інтеграцією в соціум – від татів, мамів, бабусь і дідусів до колективу однолітків, яким керують педагоги і так звані «неформальні лідери» – особливо активні і впливові діти.
Цей час стресовий, він породжує інтенсивні внутрішні переживання, посилює тривожність. Окрім того, це час активізації розвитку особистост та інтенсивного формування самооцінки. Більшість дітей піддаються страху бути «не такими», не визнаними, не прийнятими в якесь сформоване коло друзів, висміяними, в чомусь помилятись, бути покараними і т.п. А додайте до цього завищені вимоги батьків! Так і невроз з`явиться на обрії!
Як самооцінка, так і Я-образ дитини здебільшого залежать від оцінок і схвалення найближчих людей. Якщо батьки у своїй любові до дитини приймають її з усіма її здібностями і слабкостями (ти цього не вмієш, тому я тебе не люблю – цим можна убити зародки усіх позитивних прагнень), зміцнюють емоційний зв`язок у сімейних стосунках, акцентують на тому, що дитині найбільше вдається (як ти гарно намалювала квітку; твогог пластилінового слоника треба поставити на поличку і зберегти тощо), то дитяча самооцінка і самосприйняття будуть адекватними. Така юна особистість знатиме свої «сильні» якості, зможе об`єктивно оцінити свої можливості та не впадатиме у відчай, коли щось не вдасться. Також вона не стоятиме осторонь соціальних процесів – буде активною у шкільному товаристві, зможе стати лідером молодіжних організацій, зростатиме у професії чи ремеслі.
І навпаки, завищені вимоги без врахування внутрішніх ресурсів дитини, негативне оцінкове ставлення, постійне «піднімання планки» батьками задля майбутнього успіху сприятимуть тому, що дитина помилятиметься в оцінці своїх можливостей і важко адаптовуватиметься у соціумі, навіть коли досягне фізичної зрілості.
Тому не варто перед школою відбирати в дитини дитинство. Слід пам`ятати, що подужати таку діяльність як навчання дитина може лише з 6-7-річного віку (і це зумовлено об`єктивним розвитком психічних процесів в онтогенезі індивіда). Не варто підсилювати «шкільну фобію» заскладними завданнями і негативним оцінковим ставленням, адже будь-яку оцінку дитина суб`єктивно сприймає як характеристику її особистості загалом. У зв`язку з цим, нагадаю вам, що у моменти, коли все-таке необхідно якось оцінити чи прокоментувати дії дитини, то намагайтесь уникати зворотів: «Ти завжди нечемний!», «Ти ніколи нічого не можеш нормально зробити!», «Ти незграбна!» і т.п. Натомість намагайтесь не оцінюючи особистості дитини, акцентувати на характеристиці конкретного вчинку: «Я завжди хвилююсь, коли ти не встигаєш виконати завдання. Може спробуємо разом?», «Я знаю, що складно одразу ж вивчити вірша. Відпочинь і спробуй знову» і т.п.
Щоб вгамувати тривогу дитини з приводу нового етапу в її житті, не зайвим буде пояснити, що таке школа, хто такі учителі, що діти роблять на уроках, які цікаві знання можна там знайти. Можливо, обравши навчальний заклад для вашого малюка, ознайомте і його з місцем, де йому доведеться провести наступні десять років свого життя. Покажіть дитині школу, класи, познайомте з першою вчителькою. І обов`язково запитайте, які враження усе справило на майбутнього школяра. Якщо дитина відчула певний дискомфорт, розпитайте і з`ясуйте його причини. Можливо, майбутня вчителька видалась вашій дитині схожою на строгу Домомучительку з відомого мультфільма, і дитина за аналогією матиме упереджене ставлення до педагога і страх перед зустріччю із нею. Натомість, з`ясувавши це, ви можете змінити уявний негативний образ і пояснити дитині ту ж різницю між вчителем і вигаданим персонажем. Дозвольте вашій дитині взяти участь у прийнятті рішення щодо організації навчального процесу, врахуйте її думку.
Та все-таки найкращими ліками проти «шкільної фобії» будуть батьківська підтримка, безумовне прийняття дитини, любов, розуміння дитячих переживань. Спокійне ставлення до слабкостей дитини, підсилення її сильних рис. Часто розмовляйте з дитиною і допомагайте їй долати складні завдання. Не вимагайте від вашої дитини досягнень у всіх можливих напрямках людської діяльності. Натомість зупиніться, подивіться на вашого малюка, побачте його особливий талант і допоможіть його розвинути. Можливо, саме завдяки вам, ваша дитина таки стане успішним науковцем, чи відомим спортсменом, чи прекрасним митцем!” ***
(*** Текст містить уривок з книги: Думанська О., Стадницька Ю. Як зарадити Марійці: Психотерапевтичні оповідки та коментарі до них. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2011. – 144 с. )
Стадницька Юлія, психолог в напрямках АСТ, схема-терапія, майндфулнес, КПТ-терапевт