Здається, ви знову тут.
У знайомому місці, з подібними відчуттями.
Тільки люди навколо — інші.
Ви ніби знову опинились у стосунках, де чуєте: “Ти забагато вимагаєш”.
Або в роботі, де вкладаєтесь на повну — й знову вигоряєте.
І в якийсь момент думаєте: «Як так сталося, що все повторюється?»
Це не випадковість. І не фатум.
Це — закономірність психіки, яку в психології називають феноменом повторення сценарію (repetition compulsion).
Несвідоме бажання “переписати кінець”
Психіка не прагне болю. Вона прагне розв’язання.
Коли ми переживаємо травматичний досвід — наприклад, емоційне відкидання в дитинстві — мозок не встигає “переварити” цю подію. Вона залишається всередині як незавершена історія.
І з часом, уже в дорослому житті, ми несвідомо шукаємо подібні ситуації, щоб спробувати змінити її кінець.
Ми знову опиняємось поруч із людьми, які емоційно недоступні — бо всередині живе надія:
цього разу мене не залишать.
Так психіка намагається переписати біль — але замість зцілення часто отримує повторення.
Як це пояснюють різні підходи
🔹 У когнітивно-поведінковій терапії (КПТ)
йдеться про дисфункційні схеми мислення — глибинні переконання, що формуються в дитинстві. Наприклад: “Мене не можна любити”, “Я повинен усе контролювати”, “Якщо я проявлю слабкість — мене покинуть”.
Ми підсвідомо шукаємо ситуації, які “підтверджують” ці переконання, навіть якщо це боляче.
🔹 Схемотерапія (Young, 2003)
розглядає це як дію “емоційних схем” — стабільних внутрішніх шаблонів, які керують тим, як ми реагуємо, кого обираємо, як поводимось у стосунках.
Повторення — це не слабкість, а спроба мозку знайти знайомий шлях навіть тоді, коли він веде у глухий кут.
🔹 Психоаналітична теорія (Фройд, 1920)
вбачає в повторенні несвідому спробу “опанувати” травму. Те, що не було прожите словами, прагне повторитись у діях — щоб нарешті стати усвідомленим.
Як терапія допомагає вийти з кола
Коли ми починаємо працювати з терапевтом, завдання не в тому, щоб “вимкнути” старий сценарій.
А в тому, щоб побачити його, впізнати момент, коли він запускається — і зробити хоч один крок інакше.
🔸 У КПТ ми досліджуємо автоматичні думки, які ведуть до знайомих емоцій і поведінки.
🔸 У схемотерапії — навчаємось піклуватися про свої “вразливі частини”, а не карати їх.
🔸 У тілесних і майндфулнес-підходах — повертаємо увагу в теперішній момент, щоб реагувати свідомо, а не за інерцією.
Дослідження підтверджують, що терапевтична робота зі схемами змінює не лише поведінку, а й активність певних зон мозку, пов’язаних з емоційною регуляцією (van der Kolk, 2014; Messina et al., 2021).
“Це не слабкість — це спроба вилікувати”
Ми повторюємо не тому, що не навчаємось.
А тому, що в кожному повторенні є надія на зцілення.
І тільки коли ми перестаємо боротись із собою — починаємо розуміти, як діяти по-новому.
Терапія — це не про “змінити себе”, а про навчитись чути, коли старі історії намагаються написати новий сценарій.
І вирішити: цього разу я обираю інакше.
Якщо вам знайоме відчуття “я знову тут” — це може бути не кінець, а початок.
У “Фізіс” ми допомагаємо побачити ваші повторювані сценарії, зрозуміти їхні корені й створити новий досвід — з турботою, присутністю й повагою до вашої історії.