Це питання чув кожен психолог, і мабуть кожна людина замислювалась над ним. Цікаво все ж пошукати відповідь.
Спершу окреслимо, від чого залежить зрілість чи незрілість особистості. Суть полягає в тому, як ми взаємодіємо зі світом, з іншими людьми і зі собою. Чи реалістично ми сприймаємо реальність, чи бачимо її викривлено, необ´єктивно, через призму наших переконань, наскільки комфортно нам в ситуаціях невизначеності.
Всі ми маємо різний життєвий досвід, який впливає на те, як ми взаємодіємо з собою, світом та людьми. Якщо нам довелось мати непросте дитинство, в якому наші потреби (в доброму стосунку, безпеці, безумовному прийняті, свободі виражати свої потреби, емоції, бути собою, проявляти спонтанність і мати здорові межі)не були задоволеними, то ми навчились адаптовуватись до того життя, виходячи зі своїх дитячих можливостей та стратегій. В дитячому віці цей механізм адаптації допомагає вижити та не «розсипатись» дитячій психіці.
Поступово вироблені захисні механізми міцно приростають до нас, і ми починаємо сприймати їх як частину себе і не помічати, що в дорослому житті такі способи впоратись з ситуацією вже не дають бажаних результатів, а навпаки – дезадаптують, шкодять, заводять в розлади. Сліпе дотримання захисних стратегій не допомагає нам ставати зрілими, а залишає нас добре озброєними своїми захисними стратегіями дітьми.
Можна виділити три типи таких стратегій: боротись, тікати(уникати) та підкоритись.
Як це працює?
Це наче ходити по замкнутому колу – сильна віра в переконання, що закріпились, не дає можливості розірвати старий сценарій. Наприклад, ми навчились «боротись» – тоді все життя стає боротьбою, щоб довести собі чи іншим людям, що з нами все ок, що ми варті любові і визнання, що ми заслуговуємо бути прийнятими соціумом, стати успішними. І доводимо ми це, намагаючись бути ідеальними, розумними, зручними і т.д.
Що може бути наслідком такої поведінки? Те, що ми не є собою, не живемо відповідно до своїх потреб, виснажуємо себе, але найгірше те, що ми не можемо досягти своєї мети, адже подобаємось не ми, а створена нами оболонка, а нас справжніх, по суті, навітьне знають. І такий образ себе неможливо підтримувати весь час. Це призведе до втоми, депресії чи інших труднощів. Але найгірше – ми самі не вчимось приймати себе без створеного образу.
Якщо вибрати стратегію «уникнути», то поведінка буде іншою, але наслідки так само будуть невтішними. Наприклад, ми можемо уникати складних ситуацій і ніколи не дізнатись, що можемо дати собі з ними раду, що життя не таке вже і страшне, а ми не такі безпорадні, як звикли про себе думати.
Вибираючи стратегію «підкорення», ми не дбаємо про себе, свої потреби, а це є сигналом для інших, які починають робити те саме щодо нас, і наше життя перетворюється на драму.
Це далеко не повний перелік варіантів розвитку подій, але він ілюструє патологічний вплив наших переконань та поведінкових стратегій на наше життя, якщо ми не дивимось на них критично.
Що робити ?
Спробувати побачити та поставити під сумнів свої переконання та способи звичної захисної поведінки, часто це можна зробити з допомогою психотерапевта чи читаючи відповідну літературу. Сформувати нові переконання про себе, світ та інших. Знайти кращі, більш адаптивні поведінкові стратегії.
Як багато часу це займе?
Ще одне запитання, яке часто ставлять психологам: «Як довго мені слід працювати над собою/відвідувати психотерапевта, щоб стати зрілою особистістю?»
Тут все залежить від того, де ви знаходитесь на континуумі Зрілість—Незрілість. Ніхто з нас не є абсолютно зрілим чи абсолютно незрілим. І побачити це можна по тому, як багато труднощів і в який спосіб ви переживаєте. Якщо у вашому житті є багато перманентних труднощів психологічного харктеру, ви живете в постійному стресі, маєте відчуття, що не контролюєте свого життя, маєте надмірні емоційні реакції, про які згодом шкодуєте, не вмієте довіряти людям (і це не зовсім пов’язано з об’єктивними обставинами), а ваше дитинство було сповнене тривог, травматичних подій, недовіри та інших труднощів, то скоріш за все вам знадобиться довший період часу для роботи над своїм зростанням. Сучасні напрями терапії можуть допомогти за 1-2 роки.
Якщо ж ви відчуваєте труднощі психологічного характеру час від часу, маєте тривогу чи легку депресію — то тоді це 11-20 сесій терапії. І це означає, що ви ближче до полюсу зрілої особистості.
Хороша новина полягає в тому, що лише ви можете визначити терміни, в які захочете стати зрілою особистістю. Якщо ви мотивовані до продуктивної роботи над собою, вас вже не влаштовують захисні, але не результативні, стратегії взаємодії, тоді ваша активна позиція в психотерапевтичному процесі та фаховість психотерапевта дадуть позитивні результати в ті терміни, в які захочете ви.