Ми часто болісно сприймаємо помилки. Можемо відчувати збентеження чи сором, оскільки починаючи зі школи, а то й раніше, більшість із нас навчилися асоціювати невдачі із виключно або більшою мірою негативним результатом. Тільки згадайте ситуації, коли ви отримували незадовільні оцінки в школі, не здобували призові місця на олімпіадах чи змаганнях, не складали іспит на відмінно або чули відмову.
Буває, що через страх робити помилки ми можемо розвинути сильні когнітивні упередження, крізь які дуже уважно фільтруємо інформацію: ми ніби визбируємо все, що може підказати нам, що ми зробили не так чи недостатньо добре, аніж що ми впоралися цілком пристойно і показали достатньо добрий результат. І це насправді цікаво, бо, якщо задуматись на хвилинку, коли ми були геть маленькими і вчилися ходити, то після першого падіння у нас не виникало бажання облишити це заняття. Звісно, ви можете не пам’ятати цього, але лише подивіться на дітей, які вчаться ходити і, що важливо, як вони це роблять.
З іншого боку, ми можемо також більше звертати увагу на інформацію, часто у формі похвали або захоплення, яка ніби підтверджує, що з нами все гаразд чи ми зробили щось досконало. Наслідком цього може бути те, що у нас можуть розвинутись нереалістичні або завищені очікування щодо того, як потрібно виконувати ту чи іншу роботу або завдання, а також завищені сподівання або покладання на реакції оточення. В цілому, ми можемо бути дуже чутливими до критики, і певною мірою залежними від похвали та оцінки навколишніх, можливо, менше довіряти собі і прислухатися до себе.
Буває також і те, що при отриманні доброго результату, ми приписуємо його якимось випадковостям, применшуємо свої зусилля і частіше з більшим ентузіазмом налаштовуємося на майбутні невдачі, аніж святкуємо перемоги, неважливо великі чи маленькі.
Однак ряд досліджень (Jonathan Downar et. al., 2011; Carol S. Dweck et. al., 2016; Hans S Schroder et. al., 2017; Betsy Ng, 2018) свідчать про те, що саме страх помилок був причиною поганих навичок навчання і, відповідно, заважав розвинути їх. Те, наскільки добре і відкрито люди сприймають помилки (до прикладу, як змогу навчитися чогось, шанс вирости, можливість ще довчити необхідне і спробувати знову), а також відновлюються після них, залежить від їхніх переконань. Відтак, люди, мислення яких спрямоване на розвиток, вважають, що інтелект є гнучким, а помилки – можливостями для навчання і вдосконалення. У той час люди, які зосереджуються на фіксованому мисленні або фіксованій ментальності, вважають, що інтелект є чимось статичним, тому для них помилки вказують на недостатні здібності і невдачу. Мозок цих людей орієнтований на негативний зворотній зв’язок у разі помилки, тому вони можуть швидше знеохочуватись і менше пробувати знову.
Мислення, спрямоване на розвиток, підказує людям, що їм дійсно щось вдається добре, і це приходить з практикою, а не вродженою якістю, тому вони більш охоче досліджують помилки, як свої «точки до зросту», і не бачать у них чогось поганого. Фіксований спосіб мислення за замовчуванням розповідає іншу історію: він сприймає помилки як ознаку поразки або слабкості, а тому частіше ігнорує їх або уникає, аніж вчиться.
Що дають нам ці дослідження? Коли ми робимо помилку або отримуємо критичний відгук, не варто боятися, але можна сприйняти це як можливість зростати, вчитися і здобувати щось нове. А для батьків і вчителів важливо пам’ятати, що заохочувати дітей із цікавістю досліджувати помилки, давати доброзичливий зворотній зв’язок, вболівати за процес, а не тільки хвалити за результат, може навчити їх значно більше, допомогти розвинути мужність та впевненість.
Підготувала Божик Софія, клінічний психолог, КПТ-інтерн.