Поки ти дихаєш, з тобою радше все нормально, аніж ні (Джон Каббат-Цинн)
Усе починається з першого вдиху… Щойно ти народився, твої крихітні легені почали наповнюватися повітрям, спочатку непомітно, але повільно нарощуючи імпульс. На материнських руках ти почав учитися дихати. Це було нелегко.
Дихання неповлят не є ритмічним від природи. Новонароджені дихають лише тоді, коли це потрібно, часто з лячно довгими паузами між подихами, що геть не схоже на невимушені, плавні рухи.
Із плином часу твоє дихання вирівнялося до власного природного ритму. Однак навіть тепер ти можеш переймати ритм дихання інших людей.
Дихання закоханих переплітається. Натовп дихає злагоджено. Навіть подихи домашніх улюбленців можуть долучатися до наших власних.
Ніхто з нас не існує окремо.
Попри те, що почуваємось ми саме так.
Дихання – найцінніше, що ти маєш. Воно природно медитативне й завжди із тобою. Відбиває найсильніші емоції та дозволяє вгамувати або ж опанувати їх. Допомагає почуватися цілісним, непохитним господарем власного життя, у певну мить даючи тобі відчуття ґрунту під ногами, прояснює розум та вивільнює природні інстинкти. Мистецтво дихати запалює відчуття подивування, благоговіння та допитливості – основи щасливішого та змістовнішого життя. Воно дарує мужність прийняти самого себе з усіма недоліками й слабкостями, а також потішити себе добротою, чуйністю та співчуттям, яких ти й справді потребуєш, і допомагає тобі визирнути назовні й охопити світ.