Це прекрасна порада, яку мені дав колись Джон Снодді, мій герой у «Disney Imagineering». Мене полонило те, як він висловив цю думку.
– Якщо чекати досить довго, – сказав він, – люди здивують і вразять вас.
Ось як він це пояснював: вас хтось розчаровує і сердить лише тому, що ви не дали йому достатньо часу.
Джон попередив мене, що іноді це може затягнутися і потребувати великої терпеливості.
– Але, врешті-решт, – сказав він, – люди продемонструють тобі свої позитивні риси. Їх мають усі. Просто чекай. Вони випливуть на поверхню.
Запрошуй до танцю тих, хто тебе привів. Це фраза, яку завжди повторювали мені мої батьки. Вона не лише про випускний, але й про глибші речі, і могла б стати мантрою у світі бізнесу, у науковому співтоваристві, та й удома теж. Це нагадування про вірність і вдячність.
Щастя знаходять там, де праця зустрічається з нагодою.
Досвід здобувають тоді, коли не отримують того, що хотіли. Цю фразу варто пригадувати щоразу, коли ви стикаєтеся з новою кам’яною стіною, а також після кожного розчарування. Це нагадування про те, що невдача – не тільки прийнятна річ, але й іноді необхідна. Той, хто зазнавав поразки, часто знає, як уникнути майбутніх невдач, а той, хто завжди мав успіх у справах, може і не здогадуватися про підводні камені. Досвід здобувають тоді, коли не отримують того, чого хотіли. І часто досвід – це найцінніше, що ми маємо.
Вдячність – це одне з найпростіший і водночас з найсильніших почуттів, яке можуть виявити люди.
Коли ми допомагаємо іншим, то можемо стати кращими людьми.
Наскільки я розумію, роль батьків полягає в тому, щоб заохочувати дітей відчути радість життя і наповнити їх великим бажанням здійснювати мрії. І найкраще, що можемо ми зробити, – це допомогти їм створити власний комплекс засобів для цього. Тож мої мрії про дітей дуже чіткі: я хочу, щоб вони знайшли свою дорогу до самореалізації. І, зважаючи на те, що мене не буде поряд, я хотів би наголосити: діти, не пробуйте здогадуватися, коли би я хотів бачити вас. Я хочу, щоб ви були тими, ким самі хочете стати.