Хтось може розуміти та відгукуватися на свої емоції краще, комусь потрібно цього навчитися. Наше виховання, життєвий досвід та особливості темпераменту впливають на те, як ми реагуємо у непростих ситуаціях: чи то конфлікт, чи труднощі у стосунку, чи переживання інших скрадних подій у житті. Філософ та автор відеоблогу «Школа життя» Ален де Боттон досліджує три загальні ознаки емоційної незрілості, які ми всі час від часу можемо проявляти, а також пропонує три способи, що можуть допомогти нам краще розуміти свої емоції та ефективніше комунікувати про них з навколишніми.
Спочатку спитайте себе: коли хтось, від кого ви емоційно залежите, підводить, розчаровує або залишає вас у невизначеному стані, який спосіб реагування притаманний вам найчастіше? Існує три способи відповіді, що вказують на емоційну незрілість. Ви можете пригадати свої ситуації та пошукати варіант (один чи декілька), які відгукуються вам найбільше або цінити себе за шкалою від 0 до 10, де 0 – зовсім не характерна реакція, а 10 – точно описує ваш спосіб реагування. Оцінювання потрібне не для того, щоб критикувати чи осуджувати себе, його ідея у тому, щоб ви могли усвідомити свої реакції і бачити, що необхідно покращити. Згодом, ви можете «переоцінити» власні результати, щоб відслідковувати свій прогрес.
- Ми вирішуємо образитись або «дутися» на когось
Коли ми засмучуємось на когось, нашою першою реакцією може бути заперечення, що щось не так, відмовляючись пояснити людині, яка нас засмутила, в чому може бути проблема. Заміть обговорення, ви можемо обрати більш пасивно-агресивну поведінку, наприклад, натякати на образу, говорити, що все гаразд, коли наше невербальне мовлення (вираз обличчя чи поза тіла) виказує нас, що це неправда: «Ми плекаємо надію, що інша людина, якимось магічним чином, має зрозуміти (здогадатись) що саме вона зробила не так, і виправити це без нашої участі», – говорить де Боттон. Проте, коли ми замовчуємо причину, чому ми на когось злимося, то ми заважаємо конфлікту бути вирішеним.
- Що робити?
Плекати усвідомлену та чітку комунікацію: поясніть. Заміть того, щоб діяти пасивно, докладіть зусиль, щоб усвідомлено донести до інших, що саме вони зробили для того, щоб засмутити вас і чому ваші почуття постраждали. «Хоч це буває непросто на практиці, та пояснити – означає мати віру в те, що ми спроможні почуватися краще і знайти необхідні слова, які можуть цьому посприяти; що ми беремо відповідальність за свої емоції і турбуємося про своє емоційне відновлення, а також ми вболіваємо за відновлення стосунків», – підсумовує де Боттон.
- Ми можемо реагувати люттю
Іноді, коли ми сердимось на когось чи щось, ми вибухаємо перед першою людиною, з якою контактуємо або навіть перед тим/тією, на кого ми злимося. Крик та вибух емоцій можуть додати нам відчуття переваги чи сміливості в моменті «тут-і-зараз», але в основі цього спалаху є страх втратити контроль і, як правило, біль, хоча ми не завжди можемо це помінити одразу. «Наша бурхлива реакція злості – це, скоріше за всі, свідчить про беззахисність, яку ми можемо відчувати насправді; наш біль є гострим, але ми не завжди вміємо добре втамувати його», – зазначає автор, тому «наш єдиний спосіб не втратити контроль – імітувати ображення чи глузування».
- Що робити?
Плекайте здатність залишатися спокійними та довіряти. Замість того, щоб підкорюватись першому запальному імпульсу, зробіть паузу і подумайте, що вам справді зараз потрібно. Часто це може бути час і простір – не тільки, щоб «охолонути», але й щоб прислухатися до своїх потреб. Усвідомлена турбота про себе під час гніву дозволяє нам розумно розв’язати проблему і дає шанс взаємо почути одне одного. «Емоційна зрілість дає певність, що не потрібно негайно кричати, щоб твої позиції у розмові не піддали сумнівам чи припускати найгірше, щоб змогти захистити себе, атакуючи «супротивника» найшвидше; натомість плекання емоційної зрілості нагадує нам, що ми вже достатньо хороші, можемо подбати про себе і приймаємо себе, як людину гідну і варту любові, тож немає потреби підозрювати, що у інших будуть вагомі причини обмовляти чи наговорювати на нас», – стверджує де Боттон.
- Ми можемо відсторонюватись
Коли хтось завдає школи нашим почуттям, ми маємо спокусу відсторонитися, «заморозити» відчуття болю чи суму і зробити вигляд, наче ці стосунки ніколи для нас чого не означали. «Потрібна велика сміливість, щоб зізнатися у своїх почуттях, тому що ми показуємо власну вразливість перед цією людиною, ми показуємо, що нам певною мірою залежить на цій людині чи стосунках з нею, оскільки її слова чи вчинки зачепили нас. Можливо, тому набагато легше поставити стіну байдужості і вдати, що нам просто все одно», – говорить автор. Ми можемо оманливо вважати, що вдавати, що нічого не сталося і відсторонюватись допоможе нам триматися цілісності, оскільки залишатися в контакті зі своїм зраненням може бути надто важко. Проте бажання нічого не відчувати може зашкодити відчуттю того, що ми живемо повним, багатим життям. Блокуючи сум, ми тим самим блокуємо здатність приймати, відпускати, відчувати легкість, смирення, спокій і, зрештою, радість.
- Що робити?
Визнайте свою вразливість. Не просто формально, на словах. Досвідчіть її на власних почуттях. Для того, щоб довіряти і розвивати стосунки, особливо близькі, ми маємо знаходити у собі сили бути вразливими. Бути зрілим означає знати і прийняти те, що навіть добрі близькі стосунки також можуть завдавати біль, оскільки ми всі не є досконалими і кожен має свій життєвий досвід. Проте важливо як ми справляємося самі, а також допомагаємо одне одному справитися зі складними життєвими моментами. Тож, на думку де Боттона, вразливість допомагає нам сказати іншій людині про нашу потребу в допомозі і, водночас, не соромитися власного болю: «В сльозах немає нічого поганого чи ганебного, і емоційно зріла людина вірить, що має право знайти і бути з кимось, хто також не сприйматиме це за ваду».
Отже, три головні ознаки емоційної зрілості за Аленом де Боттоном: усвідомлене спілкування (пояснення), довіра та вразливість. Якщо у силу різних обставин ми в дитинстві не отримали навичок емоційної зрілості, то можемо розвинути їх у дорослому житті. Хоч це потребуватиме більше часу та зусиль, але є можливим!
Божик Софія, інтерн у методі КПТ.