Синдромом самозванця називають внутрішнє переконання у тому, що ви не такі компетентні чи здібні, як про вас вважають інші, навіть незважаючи на докази, які свідчать протилежне. Часто це може супроводжуватися відчуттям того, що ви не заслужили на те, що досягнули, або приписування досягнень простій удачі чи випадковості, перебільшенні щодо сприяння інших у той час, коли власні зусилля можуть применшуватись або і зовсім знецінюватись. Особи, які мають синдром самозванця, можуть мати хибне відчуття, що вони – самозванці, брехуни чи лицеміри, а також помилково боятися, що хтось рано чи пізно, проте неодмінно помітить, дізнається чи викриє («виведе на чисту воду») їхню некомпетентність.
Синдром самозванця може впливати на будь-кого, незалежно від соціального статусу, сфери праці, рівня кваліфікації чи знань. І справді, за даними 2011 року, опублікованими у журналі Journal of Behavioral Sciences, приблизно 70% людей у якийсь момент свого життя відчувають оманливий синдром самозванця.
Наведемо деякі поширені ознаки: невпевненість у собі, труднощі реальної оцінки своєї компетентності та умінь, приписування успіху зовнішнім факторам чи впливам, критичне, прискіпливе оцінювання або висока незадоволеність своєю роботою (виконаною чи на етапі виконання), страх невиправдання сподівань, намагання виконати роботу чи завдання досконало, перфекціонізм, саботування власного успіху, постановка нереалістичних або дуже складних цілей, і розчарування при невдачах їх досягнути.
Також, щоб ідентифікувати синдром самозванця, можна спитати себе: що я думаю про себе? як би я описав/описала себе? чи я вірю, що варта/вартий любові і поваги таким/такою, як я є? чи я хочу бути ідеальним/ідеальною для того, щоб отримати схвалення інших, чутися в нормі?
Це складні питання, які можуть викликати неприємні переживання, але їх важливо задавати собі, тому що часто ми можемо не помічати у собі вищезазначених характеристик, знаходити їм «конструктивне» пояснення чи виправдання.
Відтак буває, що синдром самозванця живить почуття мотивації досягти щось чи вдосконалюватися у чомусь, і бажання бути добрим, «справжнім» фахівцем у своїй справі. Проте, зазвичай, це коштує людям надмірного відчуття тривоги, напруги та виснаження, чи вимагає надмірних зусиль і часу у приготуванні (наприклад, до якоїсь події, лекції, промови, співбесіди чи виступу) та непотрібного ускладнення завдання. Інколи створює труднощі з проханням про допомогу.
Часом люди із синдромом самозванця можуть вірити у помилкові припущення щодо своєї роботи або способу її виконання. До прикладу, вважати, що завдання було успішним лише тому, що на його виконання витрачено всі вихідні, понаднормові робочі години, за рахунок «урізання» часу або нехтуванням інших важливих сфер життя, як відпочинок, турбота про себе та інші.
Розгляньмо деякі способи зменшення дискомфорту, який приносить синдром самозванця. Якщо вам складно їх практикувати або ви відчуваєте, що вам потрібна допомога, доброю ідеєю буде подбати про себе і звернутися до фахівця.
Поділіться своїми почуттями та думками з кимось, кому довіряєте. Можливо, спитайте, що вони про це думають, чи мали схожий досвід, як давали з ним раду. Інколи погляд близької людини, з якою ви маєте добрі стосунки, яка ставиться з повагою і любов’ю до вас, може додати іншого бачення ситуації, пом’якшити ваші переживання, дати відчуття підтримки та розуміння.
Пригадайте, що вам вже вдається достатньо добре та свої сильні сторони, які ви помічаєте у собі або про які вам говорили інші. Ви теж можете про це запитати своїх друзів або рідних. Можливо, вам також вдасться згадати позитивний досвід або звернути увагу на ті здобутки, які у вас є зараз. Запишіть їх, а потім зіставте з тими уявленнями, які ви маєте про себе або щодо своєї некомпетентності. Якщо вам це непросто зробити, візьміть собі намір розвивати свої сильні сторони.
Замість порівняння себе з іншими, зрозумійте, що ніхто не є ідеальним. Кожен з нас має змогу чомусь повчитися чи щось розвинути, навіть якщо це не стосується професійний навичок, але співчуття і доброзичливості до себе. Кожен має свої переваги і точки до зросту. Ніхто не є виключенням, ми всі ділимо цей людський досвід. Святкуйте те, що вам вдається і самі можливості, які ви маєте.
Робіть маленькі кроки. Не орієнтуйтеся на те, щоб робити щось досконало, а на те, щоб робити це достатньо добре, бо правда в тому, що суттєвої різниці між ідеальним і достатньо добрим, яка би на щось впливала – просто нема.
Підготувала Божик Софія, психолог, КПТ-консультант.