Про те, чому не треба бути сильним щодня!
Ми часто чуємо: «Тримай себе в руках», «Не розкисай», «Зберися».
Наче бути втомленим — це ганьба.
Наче просити про допомогу — це слабкість.
Наче якщо ти мовчиш — то тобі нічого не болить.
Але правда в тому, що втома — це не зрада себе. Це сигнал.
Потреба.
Заклик до турботи.
Щоденна втома, яку не прийнято помічати
Є втома фізична — коли тіло просить сну.
А є втома інша — коли емоцій багато, а сил справлятись із ними більше немає.
Це та втома, яка не зникає після кави.
Яку не вирішує вечірній серіал.
Яку вже важко запхати під усмішку.
І найважче — коли її не бачать.
Бо ти звик мовчати. Бо боїшся виглядати слабким. Бо ж «усі так живуть».
Але це не правда. І не норма.
Твій внутрішній критик не завжди має рацію
Той голос усередині, що каже:
– «Нічого особливого»
– «Перебільшуєш»
– «Іншим гірше»
Він гучний, але не обов’язково правий.
Це просто старий механізм виживання.
Звичка бути жорстким до себе — щоб “впоратись”.
Але виживати — не те саме, що жити.
І знецінення себе не додає сили.
🤍 Підтримка — не тоді, коли вже край. А коли хочеться інакше
Терапія — це не завжди про «великі травми».
Це про повернення до себе, коли загубився.
Це про вміння чути себе без крику.
Про простір, де можна сказати:
– “Я втомився”
– “Мені страшно”
– “Я не знаю, що далі”
І не почути у відповідь оцінки, поради чи “а от я…”.
А почути:
– “Я з тобою”
– “Те, що ти відчуваєш — має сенс”
– “Тут можна бути собою”
Ти не зобов’язаний бути героєм. Але можеш бути чесним з собою
Це непросто — сказати собі:
“Мені потрібна пауза”
“Я не справляюсь”
“Я хочу підтримки”
Але це не поразка. Це початок.
Бо саме там, де ми дозволяємо собі бути вразливими —
починає з’являтись справжня сила.
Хочеш спробувати?
У «Фізіс» ми створюємо безпечний простір, де не треба “триматись”.
Де можна бути в тиші. В емоції. В процесі.
У своєму темпі.
🤍 Якщо ти готовий(-а) до цього — ми поряд.
📩 Запис на консультацію — без зайвих слів.