Парейдолія обличчя, тобто впізнавання обрисів обличчя в неживих об’єктах, – це перцептивний феномен, який виникає, коли сенсорний подразник обробляється візуальними механізмами, що розвинулися для зчитування соціально важливої інформації із людського обличчя.
Якщо ви помічаєте риси або навіть вираз обличчя в неживих предметах навколо себе, то ви у цьому несамотні. Просто так «бачить» наш мозок і ця його здатність має своє значення.
Доктор Колін Палмер зі Школи психології UNSW Science, говорить, що так відбувається тому, що хоча обличчя людей виглядають по-різному, вони поділяють загальні риси, наприклад, просторове розташування очей та рота: «Такі базові закономірності, що визначають людське обличчя, – це те, до чого особливо пристосований наш мозок, і, ймовірно, є саме тим, що привертає нашу увагу до об’єктів парейдолії. Проте сприйняття обличчя – це не лише помічання його присутності, ми також зчитуємо інформацію з лиця людини, наприклад, чи вона звертає на нас увагу, чи є радісною або засмученою».
Доктор Палмер вважає, що парейдолія обличчя є продуктом нашої еволюції, відзначаючи, що дослідники спостерігали це явище серед мавп, тому, можливо, що ця функція мозку була успадкована від приматів. «Наш мозок розвинув цю здатність для полегшення соціальної взаємодії, і це формує той спосіб, яким ми бачимо світ навколо нас. Тож якщо ви дуже добре розрізняєте, зчитуєте емоції та вираз обличчя людей, це може призвести до того, що іноді ви бачите обличчя там, де насправді його немає. В соціальному плані для нас краще мати «систему» у мозку, яка надмірно чутлива для розпізнавання облич, ніж та, яка є недостатньо чутливою», – стверджує дослідник.
University of New South Wales, 2020. Фото з інтернету.
Переклала Божик Софія, клінічний психолог, КПТ-інтерн.