Коли ми уявляємо результат майбутніх подій, у мозку активуються дві субмережі. Одна з них фокусується на створенні нової події в нашій уяві, а інша оцінює, якою є ця подія – позитивною чи негативною, – говорять дослідники з університету Пенсильванії.
У хвилини спокою наш мозок любить блукати – до завтрашніх подій, незавершених справ, майбутніх канікул чи відпочинку. Незважаючи на незначну зовнішню стимуляцію в цих випадках, частина мозку, яка називається мережа пасивного режиму роботи мозку (the default mode network (DMN), посилено працює. «Ця частина активна, коли людей не просять робити щось конкретне», – каже невролог Пенна Джозеф Кейбл.
Хоча вчені припускали, що ця нейронна мережа відіграє роль в уявленні майбутнього, до кінця не було зрозуміло яким чином вона працює. Тепер дослідження Кейбла на двох колишніх аспірантів у його лабораторії, Трішали Партасараті та Сінджал Лі, проливають світло на цю справу.
У статті, опублікованій у журналі Journal of Neuroscience, дослідницька групи виявили, що, коли йдеться про уявляння майбутнього, мережа DMN фактично розпадається на дві взаємодоповнюючі частини. Одна частин допомагає створити та передбачити уявну подію, яку дослідники називають «конструктивною функцією», інша – оцінює, чи ця нещодавно побудована подія є позитивною, чи негативно. Ця частину вчені називають «оціночною» функцією.
«Це досить акуратний розподіл. Коли психологи говорять про те, чому люди здатні уявляти майбутнє, зазвичай до уваги береться здатність вирішити, що робити, планувати, приймати рішення. Але важливою функцією є саме оціночна; йдеться не лише про можливості, але й оцінку, яку ми надаємо події, добра вона чи погана», – говорить Кейбл.
«Сама DMN включає вентромедіальну префронтальну кору, задню поперечну зону кори та ділянки медіальної скроневої та тім’яної часток, такі як гіпокамп. Коли ви поміщаєте людей у сканер мозку і просити їх нічого не робити, а просто бути там, активними стають ці ділянки мозку», – зазначає дослідник.
Попередні дослідження показали, з яких частин складається мережа пасивного режиму роботи мозку, а також те, що побудова та оцінка уявних подій активує різні компоненти. Кейбл хотів перевірити цю ідею далі, щоб краще визначити причетні до цього процесу частини мозку та те, що відбувається у кожній.
Для цього він та його команда створили дослідження, в якому 13 жінок та 11 чоловіків отримували завдання, перебувають в апараті функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ). Учасники мали 7 секунд, щоб прочитати одну з 32 реплік, наприклад, таких: «Уявіть, що ви виграєте в лотерею наступного року», або «Уявіть, що ви сидите на теплому пляжі тропічного острова». Потім у них було 12 секунд, щоб оцінити яскравість та валентність уявної картинки.
«Яскравість – це те, наскільки зображення, яке спадає на думку, має багато деталей і те, наскільки ці деталі чіткі, а не розмиті. Валентність – це емоційна оцінка. Наскільки ця подія є негативною чи позитивною? Ви хочете, щоб це сталося чи ні?», – пояснює Кейбл.
Учасники пройшли процес 4 рази і кожного разу дослідники Пенна спостерігали за активністю мозку за допомогою фМРТ. Дослідження підтвердило роботу двох субмереж. «На одну мережу, the dorsal default mode network, вплинула валентність. Іншими словами, вона було більш активною для позитивних подій, ніж для негативних, але на неї не вплинула яскравість. Ця мережа бере участь в оціночній функції», – говорить дослідник.
Інша субмережа, the ventral default mode network, була більш активною для надзвичайно яскравих подій, ніж для подій без такої деталізації. Проте, зазначає Кейбл, на неї не вплинула валентність: «Те, що ця мережа бере участь у конструктивній уяві свідчить те, що вона була однакого активна для позитивних та негативних подій», – пояснив невролог.
За словами Кейбла, результати пропонують перший крок до розуміння здібностей нашої уяви. Це дослідження просило учасників оцінити позитив або негатив уявної події, але більш складне оцінювання, що виходить за межі простого добре/погано, можуть збагатити подальші дослідження.
Таки аналіз, швидше за все, включатиме майбутню роботу для лабораторії Кейбла, яка вже почала використовувати висновки дослідження, щоб проаналізувати, чому майбутні результати люди не оцінюють так само, як теперішні.
«Одна з теорій полягає у тому, що майбутнє не таке яскраве, відчутне, детальне і конкретне, як щось, що є прямо перед вашими очима. Ми почали використовувати мережу, яка бере участь у конструктивній функції, щоб подивитися, наскільки активною є ця мережа, коли люди думають про майбутні результати, порівняно з тими ж результатами у цей момент», – говорить науковець.
Хоча дослідження завершено до пандемії, Кейбл бачить наслідки пандемії для своїх висновків: «Якби ви описали, який буде чиєсь життя до пандемії – праця вдома, необхідність одягати маску щораз, коли ви кудись йдете, не вступати в соціальні контакти, дотримуватись дистанції – це збило би людину з пантелику! І все ж, коли ми маємо фактичний досвід, він не є вже настільки дивним. Для мене це свідчить про те, що нам ще далеко до розуміння можливостей нашої уяви», – підсумовує дослідник.
(с) «The ventral and dorsal default mode networks are dissociably modulated by the vividness and valence of imagined events» by Sangil Lee, Trishala Parthasarathi and Joseph W. Kable. Journal of Neuroscience, neuroscience.com
Переклала Божик Софія, клінічний психолог, КПТ-інтерн.