- Знання та усвідомлення своїх внутрішніх процесів (чого можна досягти за допомогою медитації) допомагає відділити досвід «дорослого Я» від досвіду «Зраненої дитини».
- Режим Зраненої дитини – це режим автопілоту, це неусвідомлене життя, зумовлене травматичним досвідом дитинства. Дитяча частка живе в пастці реальності раннього дитинства, але впливає на наше сьогодення.
- Якщо ми живемо і реагуємо з частки Зраненої внутрішньої дитини – ми реагуємо з внутрішньої рани і тоді автоматично будуть активуватись наші завчені захисні механізми (автопілотні схеми мислення, поведінки, емоцій). Така реакція є не відповідною до поточної ситуації в дорослому житті та допомагає нам поглиблювати свої проблеми.
- Зранена дитина живе у своїй реальності і ця реальність наповнена болем минулого дитячого досвіду. Тому кожного разу, коли в дорослому житті ми зустрічаємо подібний до дитячого досвіду подразник (а це може бути навіть докірливий погляд сусіда, який ми інтерпретуємо по своєму) – ми автоматично реагуємо звичною завченою поведінкою.
- Під час практики медитації, ми вчимось фокусуватись і усвідомлювати свої автопілотні автоматичні процеси, ми вчимось спостерігати за внутрішніми феноменами – думками, емоціями, імпульсами, відчуттями. Відповідно, ми можемо дослідити реальність Зраненоі дитини і дистанціюватись від неї і, відповідно, при цій дистанції та новому баченні ми можемо потурбуватись про Зранену внутрішню дитину, витягти її з пастки минулого і змінити її реальність.
- При цій зміні реальності внутрішньої Зраненоі дитини, змінюються наше сприйняття, способи реагування на тригери та відбувається заземлення в Дорослому режимі. А внутрішня Зранена дитина отримує шанси стати Щасливою внутрішньою дитиною.
З доповіді Юлі Стадницької та Олени Мухи на конференції з КПТ, 2020 рік.