Навички доброго спілкування є важливою основою будь-якої взаємодії. Як зазначають в Therapistaid та UK Violence Intervention and Prevention Center, загалом виділяють 4 стилі спілкування: пасивне, агресивне, пасивно-агресивне та асертивне. Далі ми коротко розглянемо кожен, а поки потрібно сказати, що хоча кожен час від часу використовує всі типи спілкування, проте багато людей спираються на один з цих трьох варіантів частіше.
Під час пасивного спілкування люди пріоритетно ставлять потреби, бажання та почуття інших часто коштом власних потреб, бажань та почуттів. Вони уникають висловлювати свої потреби (почуття, думки), або не заступаються за них. Така особа ризикує тим, що цією поведінкою можуть «скористатися» навіть доброзичливі люди, які просто не знають про потреби пасивного комунікатора.
Наведемо лише деякі ознаки пасивного спілкування: людини частіше ніж навпаки дозволяють іншим робити вибір, ставлять у пріоритет потреби навколишніх, не виражають власних потреб чи бажань, проявляють невпевненість або вагання, можуть говорити дуже тихо і не підтримувати зоровий контакт. Важливо додати, що йдеться не про якусь одну ознаку, а про їхню сукупність.
Вплив такої моделі спілкування полягає у тому, що люди можуть часто відчувати занепокоєння, оскільки їм може здаватися, що життя йде поза їхнім контролем, розгубленість, інколи образу через те, що їхні потреби залишаються незадоволеними, або почуватись пригніченими через накопичення/невирішеність труднощів. Часто через те, що люди з пасивним типом спілкування відкрито не реагують на образливі/суперечливі для них ситуації або не виражають своїх побажань, скарги та гнів можуть накопичуватись і перетворювати на спалахи, які, як правило, не пропорційні до поточної ситуації. Після такого спалаху, вони можуть відчувати сором, провину, розгубленість, тому повертаються до пасивного типу спілкування.
Людини, які спираються на пасивний тип комунікації можуть мати такі приблизні хибні переконання про себе або про інших, що стають на заваді вираженню своїх потреб: «Я не можу відстояти свої права», «Мені відмовлять, то навіщо пробувати щось змінити», «Якщо я висловлю незгоду, то зі мною не захочуть мати стосунку», «Я слабкий/слабка і не можу подбати про себе», «Люди ніколи не враховують мої почуття» тощо.
Через агресивне спілкування люди виражають свої потреби так, ніби вони мають більше значення і ваги над потребами інших. Часто це супроводжується тим, що потреби мають бути задоволені негайно і у повному обсязі, або незважаючи на права інших. Потреби навколишніх можуть систематично ігноруватись і знецінюватись. Агресивні комунікатори можуть кривдити словесно та/або фізично.
Деякі ознаки агресивного стилю спілкування: легко розчаровуються або дратуються, мають низьку толерантність до фрустації, не бажають йти на компроміси, у розмові використовують критику, приниження і домінування, часто перебивають або не слухають, проявляють неповагу до інших, можуть говорити голосно, владно і вимогливо, можуть бути дуже імпульсивними, можуть діяти грубо, загрозливо або залякувати.
Негативний вплив моделі агресивного спілкування полягає у тому, що люди можуть відчужуватися від інших і відчужувати інших від себе. Їхня поведінка може породжувати страх, зневагу або і ненависть в інших. Агресивне спілкування заважає розвинути зрілу дорослу особу в собі, оскільки люди можуть звинувачувати інших замість того, щоб брати відповідальність за власні проблеми і долати труднощі, ризикує не мати добрих стосунків.
Деякі приблизні хибні твердження, що підтримують агресивний стиль: «Інші люди нижчі/неправильні/некомпетентні», «Я маю більше прав/переваг ніж інші», «Я можу порушувати права інших», «Я маю добиватися свого, незважаючи ні на що», «Інші винні мені», «Мої потреби важливіші, ніж потреби інших», «Я маю отримати те, що хочу», «Компроміс – це поразка», «Я знаю, що мене люблять/поважають лише тоді, коли я/мої потреби на першому місці» тощо.
Як видно з назви, пасивно-агресивна комунікація це певною мірою суміш обох попередніх. Це стиль спілкування при якому люди виглядають пасивними, тобто можуть не говорити про потреби, а гнів і незадоволення виражати тонким, непрямим, закулісним способом. Люди, у яких формується пасивно-агресивна модель спілкування зазвичай відчувають себе безсилим, застряглими і обуреними, іншими словами, вони відчувають, що нездатні мати безпосередню розмову з об’єктом своїх образ або виражати свої почуття.
Пасивно-агресивні комунікатори можуть: бурмотіти про себе, не виражаючись прямо чи не говорячи про проблему відкрито, їм може бути важко визнати свій гнів, можуть використовувати міміку, яка не відповідає тому, що вони відчувають (наприклад, посміхатися, коли сердяться), використовувати сарказм, заперечувати, що проблема є, виглядають кооперативними, але роблять завдання так, щоб порушувати щось або дратувати, саботувати, щоб дати вихід емоціям.
Вплив цієї моделі спілкування також може відчужувати інших, залишати у становищі безсилля, хоча звільнити від образи чи гніву, але не вирішувати проблем, залишати потреби – незадоволеними.
Цей стиль можуть підтримувати такі приблизні міркування: «Я безсилий/безсила впоратися з конфліктом чи з іншими», «Не можна прямо говорити про емоції, особливо «негативні» (злість, сум тощо)», «За прояв «негативних» емоцій можуть відкинути», «Мої потреби ніхто не задовольнить», «Я буду співпрацювати/йти на контакт, але ще покажу!».
Асертивна комунікація підкреслює важливість потреб обох сторін. Під час асертивного спілкування людина відстоює власні потреби, бажання та почуття, але також відкрито слухає і поважає потреби та права інших. Це спілкування визначається впевненістю та готовністю йти на компроміс.
Деякі ознаки асертивної комунікації полягають у тому, щоб: висловлювати свої потреби та почуття чітко, доречно та з повагою до інших, використовувати «Я-твердження» (наприклад, «Я серджуся», а не «Ти мене сердиш» тощо; «Я почуваю (емоція), тому що (пояснення), слухати, не перебиваючи, відчувати контроль над собою, спілкуватися спокійно і чітко, мати розслаблену позу тіла, відчувати зв’язок з іншими, почувати себе компетентним, здатним брати відповідальність, не дозволяти іншим зловживати або маніпулювати собою, відстоювати свої права, не зловживаючи іншими, можуть йти на компроміс.
Вплив цієї моделі спілкування полягає у тому, що: люди відчуваю зв’язок зі своїми потребами та з іншими, відчувають, що мають вплив на власне життя, можуть рости і навчатись без тиску на себе, оскільки вирішують труднощі по мірі їх виникнення, можуть створити добре середовище для того, щоб вони та інші почувалися комфортно.
Деякі твердження, що походять від асертивного спілкування: «Мої потреби є важливі, як і потреби інших», «Ми в рівній мірі маємо право висловлювати свої потреби/емоції/думки з повагою одне до одних», «Я усвідомлюю, що в моєму житті є вибір», «Я не можу мати вплив на інших, окрім себе», «Обіцянок потрібно дотримуватись, але мені ніхто не повинен», «Я поважаю права інших, як і свої», «Я можу відповідати за своє щастя».
Therapistaid наводить невеликі рекомендації, як розвивати асертивне спілкування.
Поважайте себе. Ваші потреби, бажання та права настільки ж важливі, як інших. Виразно виражайте те, що ви потребуєте, якщо ви поважаєте права інших і робити це з повагою до навколишніх.
Висловлюйте свої думки та почуття спокійно. Навмисне мовчання, крити, погрози, приниження – це приклади того, як не потрібно робити. Візьміть відповідальність за свої емоції, висловлюйте їх спокійно, вказуйте на те, що відбулося, а не на власні оціночні судження, тому що ви можете не знати всієї ситуації. Не стрибайте до висновків. Спробуйте розпочати речення з «Я відчуваю…», замість казати «Ти змушуєш мене злитись і спеціально капостиш мені».
Спробуйте подумати про те, що ви скажете. Перш ніж почати розмову, визначне свої потреби та спосіб, у який ви можете виразити їх. Подумайте про конкретні речення та слова, які вам можуть допомогти.
Скажіть «ні», коли вам потрібно. Не можна постійно робити всіх щасливими. Коли вам потрібно сказати «ні», робіть це чітко, не обманюючи про причини. Запропонуйте свою допомогу, щоб знайти інше рішення або готовність вислухати та обговорити ситуацію.
Підготувала Божик Софія, КПТ-інтерн, клінічний психолог.