Те, що у світі багато болю і так само багато краси не є чимось новим для нас. Складніше тоді, коли ми самі не розуміємо, чого у нашому житті більше або нам здається, що у нас немає сил чи змоги досягнути балансу між тим, що прекрасне і тим, що зранює. Ніби це щось недосяжне, і чим більш недосяжне, тим більш бажане. Інколи нам здається, що всі довкола щасливі, окрім нас, або що ми не заслуговуємо на щастя, прихильність, прийняття або просто відчуття радості. «Чи таке колись траплялося з вами, чи це вам хоч трохи знайомо?», – спитали би ми, якщо б це була звичайна дружня розмова.
Якось наш вчитель на психотерапевтичному проекті сказав одну приказку, що у найтемнішу ніч зорі світять найяскравіше. Розуміння, що є вашими зорями, і що допомагає їх засвічувати і знаходити, – це частина того, що підтримує нас у спробах триматися власного життєвого курсу, – наші цінності. Те, ким ми хочемо бути у глибині свого серця, які стосунки і яке життя хочемо плекати.
З іншого боку, доволі складно визначити і перелаштувати своє життя так, щоб воно відображало те, що для нас цінне, коли довкола і всередині нас так багато випробувань, того, що зранює, а попереду – невідомість, особливо зараз. Ми годимося з психологом Тімом Десмондом, що можливість зберігати людяність, плекати щастя і не згубити те, що важливо для нас у всій цій плутанині того, що підносить і того, що завдає болю великою мірою зводиться до того, як ми реагуємо на невдачі та страждання навколо себе і у собі. Тому нам так важливо дбати про розвиток співчуття і доброзичливості як до себе, так і навколишніх. У цьому часто допомагають різні практики майндфулнесу: від поодиноких технік до повноцінних програм, як-от MBSR.
Ми можемо почати з того, що звернемо увагу на той добрий досвід, який є у нашому житті. Звісно, коли ми зустрічаємося з невдачами чи складнощами, нам буває важко його побачити. У цьому немає нічого дивного, адже наш мозок краще фокусується і запам’ятовує щось погане, аніж хороше. Проте так само, як наші м’язи, мозок потребує навчання і дисципліни, тому ми можемо натренувати його звертати увагу і не забувати про щось добре, що присутнє у нашому житті. В цьому нам можуть допомогти кишенькові практики майндфулнесу.
Їхня суть полягає у тому, що ми привносимо у поле свідомості ті аспекти нашого життя, за які ми відчуваємо вдячність. До прикладу, одяг чи дах над головою, їжа, вода чи навіть наше дихання, – ці речі вже є у нашому досвіді, їх не потрібно створювати навмисно. Як зазначає Десмонд, стан нашого розуму часто залежить від того, куди і на що спрямована наша увага, тому регулярні практики допомагають нам скеровувати свою увагу з блукань у минулому або тривог за майбутнє на теперішнє, до нашого поточного досвіду, щоб проживати його більш усвідомлено, приймати кращі рішення чи робити корисніший вибір для себе.
Окрім цього, ми вчимося делікатно та усвідомлено, з позиції безпеки та прийняття, які дають практики, слухати свій біль чи інший емоційний або фізичний дискомфорт. У цьому нам також можуть допомогти медитації доброзичливості, заякорення на процесі дихання та адресування собі фраз турботи і підтримки так, наче перед нами дитина, яка є зраненою і засмученою. До прикладу: «Я бачу, я чую, що тобі важко. І те, що ти відчуваєш у цей момент є цілком нормально. Я тут, для тебе, щоб вислухати і допомогти, або просто побути поруч». Ви можете підібрати інші слова, які будуть краще вам відгукуватись. Суть у тому, що коли ми приймаємо себе і свої емоції, помічаємо і дивимося на свої думки, почуття і досвід в цілому з більшим розумінням та співчуттям, нам легше заспокоїтись і допомогти собі краще впоратися з негараздами.
У одній зі своїх книг, проф. Крістін Нефф пише, що люди, які легко критикують себе, схильні бути більш незадоволеними в особистих стосунках, бо часто неусвідомлено налаштовані до того, що їхня близька людина буде такою ж осудливою щодо них, як вони до себе. Це означає, що самокритика часто підточує взаємопідтримку і чуйність у стосунках. Нефф також ділиться напрацюваннями Біла Свона про те, що вкрай самокритичні люди частіше можуть обирати партнерів, друзів чи колег відповідно до своїх уявлень про себе, оскільки досвід таких стосунків є для них більш звичним та знайомим. Тож практики доброзичливості можуть бути додатковим інструментом у намірі плекати лагідніше і доброзичливіше ставлення до себе. Адже усвідомлення, що такий критик існує в нас, розпізнавання коли і при яких обставинах він «вмикається», чи що типово говорить, дозволяє нам розвивати більш вільні і глибші стосунки зі собою, а також усвідомленіше обирати стосунки.
За Тімом Десмондом та Кетрін Нефф.
Підготувала Софія Божик, психолог, КПТ-консультант.