Люсі Хоун, дослідниця резилієнсу, на прикладі свого наукового доробку та власного досвіду важкої втрати, розповідає про три стратегії, які допомоги їй та іншим пережити горе і впоратися із трагічними подіями у житті.
Ми підсумували декілька важливих думок авторки, повний текст її виступу, а також відео прикріплені у дописі внизу.
Знайте, що страждання – це частина життя
Це не означає, що резильєнтні люди радіють цьому, але, коли настають важкі часи, вони знають, що страждання є частиною кожного людського існування. Тож коли приходять виклики, це допомагає їм не почуватись дискримінованими. Після смерті Абі [дочки авторки] я не запитувала себе: «Чому саме я?», насправді я пам’ятаю, як думала: «Чому би не я? Страшні речі трапляються з тобою так само, як і з усіма іншими. Це твоє життя, тому зараз час або тонути, або продовжувати плавати». Ми живемо в епоху, коли багато з нас відчувають право на досконале життя. Ми сприймаємо блискучі, щасливі фото в Інстаграм за норму, коли це насправді далеко не завжди так.
Уважно вибирайте, куди спрямовуєте свою увагу
Я виявила, що стійкі люди мають звичку реалістично оцінювати ситуації. Зазвичай, їм вдається зосередитися на тому, що вони можуть змінити і приймати те, чого вони змінити не можуть. Це життєво необхідна навичка, яку можна навчитися та розвинути. Ми також можемо вибрати спосіб налаштуватися на те добре, що є довкола нас і бути вдячними. Коли ви переживаєте складний час, вам може знадобитися нагадування або своєрідний дозвіл, щоб почуватися вдячними. На нашій кухні у нас є неоново-рожевий плакат із написом «Прийми доброго». Психологи, під час роботи з американською армією, сформулювали цю ідеї дещо інакше, вони назвали це «полюванням на добрі речі». Знайдіть мову, яка краще підходить вам. Що б ви не робили, докладайте навмисних, постійних зусиль, щоб на налаштуватися на те добре, що є у вашому світі. В одному експерименті людей просили щодня, впродовж 6 місяців, записувати три речі, за які вони вдячні. Через 6 місяців дослідники виявили, що ті, хто практикував цю невелику вправу почувалися більш щасливими, вдячними, мали нижчі показники депресії.
Запитуйте себе: «Чи те, що я роблю, допомагає мені чи шкодить?»
Це важливе питання може звучати у різних контекстах. Наприклад, ви можете спитати себе: «Допомагає чи шкодить мені цей спосіб мислення, вчинків, дії, щоб отримати це підвищення, скласти іспит тощо?». Я багато пишу про стійкість і це одна стратегія викликала більше позитивних відгуків, ніж будь-яка інша. Задаючи собі питання, чи дійсно вам потрібно випити цей зайвий келих вина, провести ще одну годину в соціальних мережах або повторити той самий конфлікт із членом родини, ви ніби знову сідаєте на місце водія. Це дасть вам відчуття контролю над прийняттям рішень.
Стійкість або резилієнс – це не фіксована риса, яку мають деякі люди, а деякі – ні. Насправді для цього потрібна готовність спробувати нові стратегії, сході до цих. У всіх нас є моменти в житті, коли шлях, який ми думали, ми пройдемо, раптом скручується у якусь страшну дорогу, якої ми ніколи не передбачали і, звісно, не бажали. Це трапилося зі мною і це було страшніше, ніж можна собі уявити. Якщо ви коли-небудь опинитеся в ситуації, коли подумаєте: «Я не маю виходу, я не вирвуся з цього», я прошу і закликаю вас спробувати спертися на ці стратегії. Знайте, що боротьба – це частина життя. Не дозволяйте своїй увазі фіксуватися виключно на негативі і подумайте, чи допомагає вам чи завдає шкоди ваш спосіб мислення та дії. Я не робитиму вигляд, що думати так завжди легко, і це також не знімає всього болю. Однак протягом останніх 5 років я дізналася, що таке мислення справді допомагає. Більше за те, воно мені показало, що можна жити і сумувати одночасно.
Відео та повна стаття: https://cutt.ly/yjcaOiq
Більше про резильєнтність: https://cutt.ly/CjcaSQR
Переклад Божик Софії.