Дослідниця вразливості, мужності, сорому та емпатії Брене Браун розповідає про складники довіри та чому довіра є такою важливою у нашому житті.
Експертка починає з того, що довіра передбачає одночасно вразливість і відкритість до дій іншої людини, тому ми надаємо їй великої цінності у стосунках. Довіра не будується на великих жестах чи вчинках, але на тих маленьких моментах, коли люди ставляться з турботою до того, що для вас є важливим. Також довіра – це про зв’язок, а ми всі прагнемо «знайти своє плем’я», тобто бути серед людей, з якими ми можемо плекати добрі стосунки, чутися взаємно зрозумілими і потрібними.
Вона використовує акронім BRAVING, щоб допомогти зрозуміти з чого складається довіра: Boundaries (межі), Reliability (надійність), Accountability (відповідальність), the Vault (сховище, у значенні: конфіденційність), Integrity (чесність), Non-judgment (неосудливість) та Generosity (шляхетність та щедрість). Коротко розглянемо кожен із цих компонентів.
Межі. Щоб довіряти комусь, каже Браун, важливо, аби ми чітко усвідомлювали свої межі. Це перший крок до того, щоб інші могли зрозуміти і зважити на них. Також не менш важливо, щоб ми розуміли межі інших, бо тоді довіра може протікати в обидні сторони. Зазвичай, коли ми знаємо власні, то нам легше прийняти межі навколишніх.
Надійність. Це коли хтось дотримує свого слова або дії/ставлення цієї людини (чи навіть ваші) є більш регулярними, ніж навпаки. Ви чи ваше оточення не можете просто зробити щось одного разу і перестати турбуватись, каже Браун. Оскільки надійність нарощується поступово, потрібно підтримувати стосунки повторюваністю дій чи вчинків, які сприятимуть їхньому розвитку. Тож у контексті надійності знання власних меж відіграє справді важливу роль, адже коли ми переступаємо їх чи беремо на себе забагато, ми не можемо виконувати свої зобов’язання чи дотримувати слово. Це стосується не лише роботи, але й особистого життя. Браун не рекомендує впроваджувати у звичку послання у дусі: «Привіт! Я зателефоную тобі колись», коли насправді немає наміру цього робити або немає змоги, тому що це робить нас ненадійними. Якщо ви хочете підтримувати стосунок, дайте іншій людині чітке уявлення про свої наміри, наприклад, у цьому випадку окреслюйте час, який ви хочете з нею провести більш конкретно, не розмитим колись.
Відповідальність. Браун зазначає, що ми довіряємо людям, які визнають свої помилки, просять вибачення і пробують виправити ситуацію. Однак інші можуть зробити це лише тоді, коли ми їх дозволимо, тобто якщо ми негайно обриваємо стосунок з іншими, коли вони помиляються, або припиняємо з ними спілкування, ми не даємо їм можливості проявити відповідальність. Цей процес є взаємним у стосунках. Коли ми робимо помилки, нам потрібно, щоб інша людина дозволила чи дала змогу нам визнати перед нею свою помилку, перепросити і старатися виправити реальними кроками та вчинками.
Конфіденційність. «Ми не можемо довіряти комусь, якщо вони діляться нашою особистою інформацією з іншими без нашого дозволу», – каже Браун. Це виглядає так, ніби інформація знаходиться у сховищі, доступ до якого є лише у тих людей, яким ми довірили ключ. Так само ми маємо ставитися до особистої інформації чи історії інших людей, щоби вони могли нам довіряти. Дослідниця зазначає, що часто ми використовуємо плітки як спосіб спробувати швидко знайти з кимось близькість, зав’язати міцніший стосунок. Браун називає це «підробленою довірою». Якщо нам повідомили конфіденційну інформацію, поділилися чимось вразливим чи сокровенним, то потрібно поважати це.
Чесність. «Чесніть, – каже Браун, – вибирає мужність, а не комфорт. Це вибір того, що є правильним, а не швидкого чи легкого». За її словами, чесність і доброчесність є чимось більшим, ніж просто називання наших цінностей. Це життя відповідно до них. До того ж, коли ми живемо у зв’язку зі своїми цінностями і чесно, ми не лише формуємо довіру до інших, ми будуємо довіру до себе.
Неосудливість. Неосудження полягає у тому, щоби бути вразливими з кимось, не будучи засудженими з їхньої сторони, і так само вони можуть бути вразливими з нами, без осуду з нашої сторони. Це складно, каже Браун, оскільки ми, як правило, краще надаємо допомогу, ніж просимо про неї. Хоча ми часто почуваємо себе кращими, коли допомагаємо комусь, ми не можемо судити себе за потребу допомоги нам і в той ще час не засуджувати інших за потребу нашої допомоги їм. Те, що ми забороняємо щось собі, віддаючи чи пропонуючи те саме навколишнім, може ускладнити процес неосудження.
Шляхетність та щедрість. Наші стосунки можуть бути довірливими, якщо ми будемо насамперед взаємно припускати, що наші наміри, слова, вчинки і поведінка походять від почуття шляхетності і щедрості, а потім звірятися чи так є. Важливо: це взаємний процес, не односторонній. Інша важлива річ, що хоча це є певною мірою «кредит довіри», ми надаємо його і водночас також користуємося ним у стосунках, які творимо спільно. Також тут не йдеться про систематичне порушення меж, нехтування обіцянками тощо. На практиці це означає, що якщо інша людина зробила помилку і ви про це знаєте, і вас перепросили, і ви обговорили те, що було важливо, ви припускаєте, що ця людина виходила або має кращі наміри щодо вас, а не хотіла навмисне завдати вам образи чи шкоди. Таке налаштування допомагає не тримати образи та не стрибати до передчасних висновків, а будувати стосунки більш поступово та плавно. Це може виглядати так, якби хтось сказав нам, що їм боляче, що ми не зателефонували у важливий день, але вони припускають, що ви просто забули або були зайняті. Це дає шанс нам бути відповідальними: змінювати свою поведінку чи працювати над залагодженням ситуації. Важливо також, щоб ми залишали іншим простір для відповідальності, оскільки цей компонент довіри, як і всі інші, не може працювати лише в одну сторону.
Кілька слів чому це важливо та про довіру собі. Ці компоненти важливо розуміти для того, щоби ми могли визначити чому ми довіряємо чи не довіряємо тим чи іншим людям. Замість того, щоб почуватися дурними чи наївними за те, що довірили комусь, коли ця людина виявилася неблагонадійною, ми можемо визначити, що саме пішло не так. Знаючи про ці компоненти, ми можемо зміцнити довіру інших до себе, а також почати розвивати довіру самим собі. Наприклад, чи можемо запитати себе, чи поважали ми свої межі, чи були ми надійними, чи несли відповідальність і чи були ми щедрими до себе: «Тому що, якщо стосунки з іншими є потребою зв’язку, то довіра до себе – це про любов і повагу до себе», – зазначає Брене Браун. Якщо ми не відчуваємо, що можемо довіряти собі, важко очікувати, що інші довірятимуть нам, тому що ми не можемо давати іншим те, чого не маємо самі.
Переклала Божик Софія, психолог, КПТ-інтерн.