Психотерапевтка Шерон Мартін у практичному посібнику «Перфекціонізм. Когнітивно-поведінковий підхід» (The CBT Workbook for Perfectionism) ділиться декількома способами того, звідки до нас приходить перфекціонізм. Вона зазначає, що немає єдиної причини через яку люди стають перфекціоністами. Зазвичай, це складне поєднання біології та досвіду. Вона розглядає вплив дитинства, статі, культури, виховання на наші переконання про себе та очікування.
Авторка каже, що багато перфекціоністів виросли з нереальними очікуваннями від батьків чи опікунів, або навіть відносно самих себе. Часто перфекціонізм заохочується в сім’ях, громадах та установах. Іноді батьки вимагають від дітей найкращих показників, беручи досконалість за стандарт. Тоді як для інших дітей перфекціонізм накладається самостійно. Можливо, батьки і не очікували досконалості, але дати встановлюють цей стандарт через культуру, громаду, середовище поза сім’єю, яке їх оточує. Коли ніхто явно не приймає нас такими, якими ми є, коли ми відчуваємо, що повинні «заробляти» на прийняття або довести свою цінність, у таких випадках ми дивимося на досягнення, як на мірило власної гідності. Отже, пропонуємо коротко розглянути кожен пункт того, яким чином ми навчаємось перфекціонізму.
Дитячий досвід, а саме стилі виховання батьків. Батьки або перші опікуни найбільше впливають на те, як ми бачимо себе. Маленькі діти вірять тому, що їм говорять батьки. Якщо дорослий скаже маленькій дитині, що вона невдаха, недостатньо розумна, занадто товста чи не талановита, дитина може сприйняти це як факт про себе. У міру дорослішання наш мозок розвивається і ми набуваємо нових навичок мислення та життєвого досвіду, розуміючи, що іноді дорослі помиляються. Але діти покладаються на дорослих, коли це стосується формування їхньої самоцінності.
Вимогливі батьки. Деякі батьки вимагають від своїх дітей досконалості. Вони цінують досягнення – зовнішні показники успіху, такі як нагороди, оцінки, звання та престиж, а також є надмірно стурбовані тим, що думають інші люди. Вони, за словами авторки, розглядають своїх дітей як продовження і відображення себе, тому вимогливі батьки насправді «виводять» своє почуття гідності від досягнень своїх дітей. Вони відчувають збентеження або неадекватність, якщо їхні діти менш ніж ідеальні. Вимогливі батьки, як правило, вказують своїм дітям що робити, замість того, аби цікавитися, що хоче дитина, що вона відчуває та які потреби має. Виховання може включати: диктатуру (виправдання очікувань, інакше це матиме серйозні наслідки), емоційний контроль, емоційне насилля (крик, обзивання тощо), маніпуляції і пасивно-агресивні стратегії (мовчання, інсталяція відчуття провини, приховування свого ставлення (наприклад, батьки можуть не виявляти прихильність до дитини). Вони також можуть застосовувати фізичну дисципліну та покарання. Найбільшої шкоди зазначає самооцінка дитини: діти вимогливих батьків стають дуже жорсткими у ставленні до себе.
Батьки-перфекціоністи. Перфекціонізму можна навчитися, якщо діти ростуть з батьками, які орієнтуються на ціль, досягнення, ідеальність та надмірну працьовитість. Перфекціонізм може заохочуватись, якщо дітей надмірно хвалять за їхні досягнення, а не за зусилля або прогрес. Акцент робиться на тому, що діти досягають, а не на процесі або на їхніх особистісних рисах. Батьки-перфекціоністи зазвичай люблячі і не обов’язково безпосередньо ставлять нереальні очікування для своїх дітей (хоча можуть, якщо вони також вимогливі). Ці батьки можуть моделювати свої цінності чи погляди щодо ідеальної сім’ї, зовнішнього вигляду, кар’єри на дітей, досягнувши успіху в житті. Діти батьків-перфекціоністів швидше за все будуть критично говорити про себе і порівнювати себе з іншими.
Зайняті, неуважні або емоційно відсторонені батьки. Багато батьків настільки відволікаються, що вони не налаштовані на те, що потрібно їхнім дітям. Зазвичай, ці батьки не знають, як почуваються їхні діти, що їм потрібно і як їхня власна, батьківська, поведінка впливає на дітей. Такими батьками можуть бути ті, хто працює 80 годин на тиждень і недоступні фізично чи емоційно. Це також можуть бути ті батьки, які витрачають більшість часу перед екраном гаджетів або занурені в книжки. Деякі батьки наскільки зайняті, що вони завжди переходить від одного вину діяльності до іншого. Вони ніколи не сповільнюються достатньо довго, щоб приділити час і звіритися з тим, як є дитині. Розсіяні батьки зазвичай задовольняють фізичні потреби дітей (одяг, їжа, подарунки), але часто ігнорують емоційні потреби. Тож перфекціонізм для дітей стає способом привернення уваги до себе або допомоги батькам.
Нестабільні або емоційно перевантажені батьки. Емоційно перевантажені батьки не мають навичок ефективно справлятися з життєвими викликами та проблемами своїх дітей. Деякі батьки хронічно перевантажені через власну травму, психічні захворювання, залежність або когнітивні порушення. Вони можуть мати справу з різними кризами у житті (кризи у стосунках, переживання горя, проблеми зі здоров’ям інших родичів та членів сім’ї), хронічними стресами (безробіття, бідність тощо). Всі ці труднощі перевищують здатність батьків справлятися. Коли сім’я перебуває в постійному кризовому стані або перевантажена емоційними потрясіннями, це завдає шкоди дітям. Криза порушує рівновагу сім’ї. Діти частіше розвивають перфекціоністські риси, щоб впоратися з хаотичним домашнім життям, коли їхня сім’я перебуває у хронічній напрузі. Перевантажені батьки не просто втомлені або неуважні до дітей, вони не в змозі надати безпеку і сприятливе середовище для своїх дітей. У таких сім’ях або не вистачає, практично немає послідовних правил та структури, або правила надто жорсткі чи довільні. Батьки або мають нереальні очікування від своїх дітей (наприклад, що 5-річна дитина зможе готувати або прибирати), або взагалі нічого не сподіваються від своїх дітей, ніби вони вже вирішили, що їхня дитина безнадійна, ніколи не досягне успіху. Часто такі батьки не можуть виконувати свої обов’язки дорослих, такі як догляд за дитиною, приготування їжі та прибирання, а також емоційна підтримка часто припадає на дітей старшого віку (наприклад, діти можуть емоційно розраджувати батьків, давати їм увагу, турботу тощо). Тобто, по суті, діти виконують роль батьків для своїх батьків.
Життя в такій сім’ї може бути емоційно та фізично непередбачуваним або небезпечним. Діти часто намагаються повністю зрозуміти, що відбувається. Діти дуже бентежаться, відчуваючи, що щось йде не так, але дорослі не говорять відкрито про це і не допомагають їм зрозуміти.
Намагання бути ідеальним може стати захистом від хаотичного, непередбачуваного чи небезпечного життя. Деякі діти використовують перфекціонізм як спосіб контролювати себе та інших, щоб почуватись в більшій безпеці. Наприклад, діти можуть довго доводити домашню роботу до ідеалу, щоб створити відчуття контролю та передбачуваності, який вони не отримують від батьків. Діти розвивають перфекціоністські риси як спосіб компенсувати почуття провини та глибоке відчуття недоліків та неадекватності. Іноді також вони можуть розвивати перфекціонізм в надії вирішити проблеми батьків або викликати їхню повагу.
Попри те, що ці стилі поведінки батьків різняться між собою, вони поділяють нездатність помічати, розуміти та цінувати почуття своїх дітей. Діти сприймають це як відсутність інтересу до них, відсутність цікавості до того, щоб пізнати їх по-справжньому, як людей: їхні думки, почуття, мрії і цілі. Діти, які зростають у таких сім’ях, засвоюють те, що перфекціонізм – це спосіб привернути до себе увагу, отримати схвалення, або уникнути покарань та критики. Їхня самоцінність (а іноді й виживання) залежить від їхньої здатності бути найкращими, аби батьки були щасливими, або для створення враження того, що їхні сім’ї щасливі та здорові. Ці діти завжди використовують зовнішню перевірку, сподіваючись, що їм нарешті вдасться почуватися добре, тому ці закономірності зберігаються і в дорослому віці, як мовить акторка.
Інші фактори. У міру дорослішання на нас все більше впливають фактори поза нашої домашньої обстановки. Школа, однолітки мають великий вплив на наш розвиток, як і культура та світ навколо нас. Перфекціонізм може заохочуватись через ЗМІ, гуртки, культурні звичаї, спільнотою, через технології та розваги (різні платформи соцмереж), а також корпоративну етику та атмосферою на робочому місці.
Авторка: Sharon Martin, The CBT Workbook for Perfectionism.
Переклала, підготувала Божик Софія, КПТ-інтерн.