Для того, щоб навчитися приязно ставитись до інших людей, поважати їх, щоб від щирого серця опікуватися благополуччям всього людства, треба постійно тренувати свій мозок. Найголовніша мета розумових практик полягає у тому, щоб навчитися співчувати та досягати внутрішнього спокою – особливого стану розуму, який у теперішньому світі є найвищою цінністю. Коли ми дивимося на все зі співчуттям, а наш розум перебуває у спокої, ми маємо набагато більше волі та мотивації змінювати навколишній світ на краще.
Спокійний характер – це не даність, а результат постійних тренувань у співчутті, які дуже поширені в Тибеті. Уміння співчувати дає дві великі переваги. Але для просування в практиці необхідні перш за все сильне бажання і внутрішня потреба. Робота, виконана з добрими намірами, збагачує все людство.
На початку наша здатність співчувати є обмеженою, тому найкраще, що ми можемо робити, – не завдавати шкоди, але з розвитком здатності співчувати розширюються наші можливості щодо принесення справжньої, активної користі іншим. В обох випадках співчуття відіграє основну роль. Найголовніше – це невпинний внутрішній розвиток, однак треба знати, з чого починати. Наше «Я» ми розуміємо як поєднання тіла і розуму, для нас це щось вроджене. Таке розуміння власного «Я» є цілком природнім та правильним, як і те, що нам усім притаманне прагнення до щастя та підсвідоме бажання за будь-яку ціну уникнути страждань. У природі всіх людей без виключення – прагнення до щастя, і вже на підставі цього всі мають рівні права в тому, що стосується здобуття щастя та уникнення страждань. Але є певне викривлення в нашому мисленні. Ми думаємо: «Я – це я, а всі інші – якась незліченна знеособлена маса». Ми всі в однаковому становищі, всі хочемо бути щасливими. Однак проблема нашого мислення в тому, що ми сприймаємо самих себе як індивідуумів, а інших людей – як щось абстрактне, необмежене в кількості. І тут виникає запитання: чи повинні всі навколишні опікуватися моїм щастям, чи я сам повинен більше працювати для того, щоб зробити щасливими інших?
Найпростішим способом тренування у співчутті є виконання такої вправи: Уявіть себе на місці будь-якої абстрактної людини, а зліва від себе – десять, п’ятнадцять або навіть сотню інших людей. Уявіть, що всі вони перебувають у скрутному становищі. Далі уявіть, що з іншого боку ви бачите себе теперішнього – егоїстичну, гордовиту людину, яка піклується тільки про себе. Зараз ви – не ця людина. Ви – абстрактна людина посередині, яка може лише оцінювати те, що бачить. Егоїстична людина справа від вас і група жебраків зліва однаково потребують щастя і не хочуть страждати. Всі мають рівні права на щастя і звільнення від страждань. На чиєму боці ви будете як сторонній спостерігач?