Мабуть, ви чули про притчу «Три сита». Для нас вона підкреслює важливість усвідомленої та мудрої комунікації. Якщо коротко то, за переказами, Сократ порадив одному чоловіку таке: «Перш ніж ти щось скажеш, потрібно просіяти те, що маєш сказати, крізь сито правди, добра й користі: чи ти впевнений, що це правда? Чи воно добре? Чи те, що ти хочеш сказати, принесе користь?». Тут варто додати ще одне сито, сито доброзичливості: чи те, що ви скажете, буде сказане в любові?
А сьогодні ділимося кишеньковою практикою T.H.I.N.K., яку адаптував психолог та майндфулнес-практик Кріс Віллард. Вона містить ширший опис притчі, щоб допомогти нам розвинути більш усвідомлену комунікацію. Її мета у тому, щоб нагадати, що доброзичливе спілкування не таке складне, як нам інколи здається. Тож пропонуємо ознайомитися із літерами акроніму.
T: Is it True? Чи це правда?
Перш за все, ми хочемо впевнитись, що говоримо правду. Це допоможе уникнути заподіяння шкоди іншим, а також ми маємо менше шансів потрапити в пастку неправди та провини. Бувають ситуації, коли нам здається, що маленька брехня може певною мірою захистити наше доволі крихке «его» чи надуманий власний образ, та насправді вона забирає від нас багато енергії і віддаляє від автентичного життя, можливостей стати кращою версією себе, а також засмакувати відчуттям прийняття і безпеки. Згідно з дослідження (Neil Garrett , Stephanie C Lazzaro, Dan Ariely , Tali Sharot, 2016), маленька брехня є причиною того, що нашому мозку стає зручніше говорити більше неправди, аніж навпаки, тобто у мозку утворюється своєрідна звичка обманювати. Наша лімбічна система, своєрідна «сигналізація», яка спочатку спрацьовує, коли ми говоримо неправду, поступово втрачає «гучність» з кожним новим обманом, що призводить до більшої кількості видумок та нових проблем чи труднощів.
H: Is it helpful? Чи це є помічним/корисним?
Питання допомагає нам поміркувати над тим, чи насправді те, що ми скажемо буде корисним чи допоможе комусь, включно з нами. Це особливо стосується пліткування, яке все-таки частіше є шкідливим, ніж навпаки. Можливо, хвастощі можуть бути певною мірою корисними для нас, щоб ніжно почухати власну самооцінку, проте, скоріш за все, це дратуватиме та відчужуватиме інших. Те саме стосується моментів, коли ми пропонуємо навколишнім певні типи зворотного зв’язку, а саме – підбираємо слова, які можуть здаватися правдивими, але не несуть мотивації, підтримки чи користі іншим. Врешті, ми розуміємо, що з такого зворотного зв’язку навряд чи захочеться повчитися чи взяти до уваги.
I: Am I the one to say it? Чи я той/та, хто має це сказати?
Серцем цього питання є доречність. Чи це доречно вам говорити? Чи сказане від вас не виглядатиме повчанням? Деякі твердження можуть бути правдивими чи корисними, а можуть лише такими здаватись, але, можливо, це не наша справа озвучувати їх. Інколи варто додатково спитати себе про свій намір та межі впливу.
N: Is it Necessary, and is Now the time? Чи зараз вдалий час?
Навіть коли інші рекомендації працюють добре, ми можемо спитати себе, чи насправді зараз потрібно те, що ми хочемо сказати. Для цього є корисна мнемоніка WAIT або ЗАЧЕКАЙ: Why Am I Talking?/Чому Я Зараз Говорю? Інколи замість слів доречнішою є наша уважна та усвідомлена присутність, слухання, вираз обличчя чи мова тіла. Ми маємо дуже багато способів передати власні почуття чи підтримати когось! Нам корисно час від часу зауважувати, чи не говоримо ми лише для того, щоб заповнити простір або полегшити своє занепокоєння, небажання приділяти час співрозмовнику/співрозмовниці. До нас може звернутися друг чи подруга, які шукають підтримки, і в багатьох випадках реальність полягає в тому, що найкращою формою підтримки є наша мовчазна і співчутлива присутність. Також у своєму мовчанні та паузах ми створюємо простір для нових поглядів чи ідей, для відчуття безпеки і розуміння. На все є свій час, і на мовчання також.
K: Is it Kind? Чи це сказано з доброзичливістю?
Те, що ми кажемо буде сприйнято краще, коли прозвучить у дружній, теплий і доброзичливий спосіб. Коли хтось відчуває напад, його природньою реакцією буде битися (атакувати у відповідь) або втікати (уникати розмови). Яка тоді користь з того, що ми говоримо? Природно, людина не зможе сприйняти інформацію, яку у такий спосіб ми намагаємося донести: чи це буде прохання, чи побажання тощо. Так, грубі сова або тон можуть миттєво змінити поведінку на ту, якої ми бажаємо, але це призводить до побічної школи і не приносить позитивних змін у довгостроковій перспективі. Доброзичливість може проявлятися не лише у тому, коли ми хочемо повідомити щось радісне чи приємне. Ми часто використовуємо формулу 5 до 1: сказати 5 сильних сторін і 1 точку до зросту. Таким чином у нас є більше шансів бути почутими, донести щось, що для нас важливо, але при тому не сприкрити чи зранити іншого, і подати інформацію повніше.
Ось ще кілька помічних запитань для закріплення практики.
Спробуйте поміркувати:
– як ці рекомендації можуть бути корисними у вашому житті? Особливо коли йдеться про складні розмови;
– чи виділяється для вас котрась частинка із T.H.I.N.K., над якою ви би хотіли попрацювати? Яку користь у її застосунку ви для себе бачите? Що вона може привнести до вашого досвіду?
Підготувала Божик Софія, клінічний психолог, КПТ-інтерн.