Який зв’язок між доходом і щастям? Якщо міряти щастя задоволеністю життям, його зв’язок із доходом зменшується з ростом доходу, але більшість досліджень показує, що абсолютно він не зникає. Зв’язок задоволеності життям і доходу ніколи не буває значним, особливо порівняно з іншими аспектами життя, такими як наявність позитивних соціальних стосунків, хорошого фізичного і ментального (психічного) здоров’я. Статус багатія як такий не робить нас (або тих, хто навколо нас) щасливішими. Слід помічати, коли рішення заробити більше грошей викликане соціальним порівнянням і статусом, а коли вона народжується від справжньої потреби.
Нещодавні дані свідчать, що професії, які найчастіше вважають «успішними», не приносять найбільше щастя тим, хто ними займається. У 2014 році Інститут Леґатум випустив звіт, де поєднав дані зі Щорічного дослідження часу і оплати праці за 2013 рік і дані Міністерства національної статистики за 2011-2013 роки. Вони вирішили дослідити, які з груп професій оплачуються найкраще і представники яких груп мають найвищий рівень задоволеності життям. Як і очікувалось, головні виконавчі директори та інші керівники отримують найбільшу зарплатню, але задоволені вони своїм життям не більше за своїх секретарок, яким, очевидно, платять значно менше. Фермери та інструктори з фітнесу насправді щасливіші, ніж може здатись, якщо подивитись на їхні банківські рахунки.
Дослідження показують, що жінкам особливо складно встановити задовільний баланс між життям і роботою. Незважаючи на їхню чимраз більшу важливість на роботі, жінки з дітьми досі вважають, що їхні домашні обов’язки переважають професійне життя (у чоловіків усе навпаки). Навіть коли в жінки є робота, від неї все одно очікують більше хатньої роботи й піклування про дітей, і вона може почуватися більш зобов’язаною все це робити. Під час своєї роботи я виявив, що довша тривалість добирання додому в заміжніх жінок веде до погіршення психічного здоров’я, тоді як серед чоловіків і самотніх жінок такого зв’язку майже немає. Майже напевне причина в тому, що заміжні жінки, повернувшись додому, ще мають виконати більшість хатніх обов’язків, а чоловіки проводять решту часу якось інакше.
Чи справді шлюб робить нас щасливими? Дані Німецького соціально-економічного дослідження, яке більше 20 років збирало інформацію про респондентів, свідчать, що рік перед і рік після весілля – найприємніші в плані задоволеності життям. Але переваги не затримуються надовго: про свою задоволеність шлюбом розповідає приблизно стільки ж людей, скільки й про незадоволеність. Шлюб – бажаний соціальний наратив, тому його загалом позитивні оцінки не враховують стану ваших стосунків. Навіть відносно короткотривалі переваги шлюбу, які можна оцінити, можуть бути пов’язані з виконанням соціального наративу. Так само самотні люди в цих дослідженнях можуть бути відносно нещасні через тавро ганьби, накладене на них за самотність. Тому слід більше звертати увагу на досвідові критерії щастя – наприклад, появу мети в житті – та інші наслідки (приміром, здоров’я), на які наративна пастка не може безпосередньо вплинути.
Отож чи діти справді роблять людей щасливими? Згідно з наративом – безперечно, мають робити. Попри всі вагомі аргументи на користь життя без дітей, ми можемо нажити собі проблем, якщо скажемо, що ні, діти не приносять щастя. Я сам став жертвою неприємного онлайн-цькування за те, що сказав, буцімто вони «справді час від часу приносять задоволення, але доки вони з’явились, я й сам був просто машиною з виробництва задоволення». Діти справді несуть мені відчуття мети, але я даю їм зрозуміти, що вони не відповідають за моє щастя. Сподіваюсь, це надає їм відчуття свободи, і вони розуміють, що вільні у своїх діях. Ми з Лес вирішили мати їх, і ми відповідаємо за те, які почуття вони в нас викликають. Надто багато батьків очікує, що діти зроблять їх щасливими, і це величезний тягар для дітей. Поппі й Стенлі можуть спокійно робити нас нещасними, як робили немовлятами і як, я впевнений, чудово робитимуть у підлітковому віці.
Щасливе і повноцінне життя часто передбачає дітей, але вони не є його головною умовою. Існують вагомі причини не мати дітей як на мікрорівні, так і на макрорівні. Тому нав’язувати всім наратив «заведи собі дітей» малокорисно.
Іноді дотримання соціальних наративів, про які йшлося в цій книжці, може допомогти зменшити нещастя, іноді не може, а буватиме так, що й не розбереш. Я не пропоную начхати на наративи просто з принципу. Це буде так само нерозумно, як і сліпо їх виконувати. Слідувати наративу чи відмовитися від нього – залежить від самої людини, часу, місця і контексту.
_______________________________________________________________________
У цій книжці Пол Долан, професор Лондонської школи економіки і політичних наук, експерт з дослідження людської поведінки та щастя, розвінчує деякі чи не головні міфи, які побутують у суспільстві і є нібито «гарантією» щастя: діти = щастя, успіх = щастя, одруження/заміжжя = щастя тощо. Саме віра у «гарантійність» і робить такі твердження – міфами, які автор називає соціальними наративами. Наприклад, що успіх, багатство чи шлюб, за замовчуванням, є умовою щасливого життя. Долан ставить під сумнів це твердження і на основі досліджень показує, що так буває геть не завжди, а наявність досягнень, статків чи стосунків не обов’язково робить життя щасливим.