Співчуття до себе допомагає розвивати життєстійкість, коли ми робимо помилки, а також ми відчуваємо більше самоспівчуття коли бачимо, що інші люди – також недосконалі, про це йдеться в дослідженні Сідней Уорінг та Еллісон Келлі (Trait self-compassion predicts different responses to failure depending on the interpersonal context, 2019).
Дослідниці з Університету Ватерлоо залучили понад 100 студентів, щоб записати 3-хвилинне відео про їхні вподобання та хобі. Потім, учасникам повідомили, що «об’єктивний спостерігач» буде переглядати і оцінювати від 1 до 9 їхні соціальні навички, дружелюбність, те, наскільки вони приємні, розумні і зрілі.
Перед тим, як студенти отримали свої оцінки, їм показали відео інших учасників, які отримали 7 з 9 балів, а тоді повідомили неприємну новину: вони самі набрали лише 5. Звісно, не було ніяких об’єктивних спостерігачів і частиною дослідження було те, щоб студенти почувалися так, ніби вони зазнали невдачі.
Далі студентам показали оцінку одного з їхніх однолітків, когось тієї ж статі та з тієї ж навчальної програми. Половина учасників побачила, що однолітки також отримали посередні 5 балів з 9. Тим часом другій половині показали іншу картинку, де їхні однолітки набрали 7 з 9, залишаючи цю половину сам на сам із 5 балами.
Після експерименту учасники заповнили опитування щодо своїх позитивних та негативних емоцій, а також сорому та провини. Опитування оцінювало їхній рівень співчуття до себе, тобто здатність бути добрими до себе, де невдачі розглядалися як нормальна частина людських переживань.
Чи мало значення, що вони зазнали поразки самі, чи побачили, що інші теж зазнали невдачі? Це залежало від того, наскільки вони були співчутливі. Для людей з високим самоспівчуттям знання про те, що вони не самотні було корисним – це спонукало їх відчувати менше сорому, більше позитивних емоцій і більше співчуття до себе, ніж тоді, коли вони думали, що вони єдині, хто зазнали невдач. Проте це не стосувалося людей з низьким рівнем самоспівчуття.
«Можливо, спільна невдача спричинила кращі реакції людей, котрі співчутливі до себе, тому що це знання підтвердило їхні очікування, що невдача є частиною життя», – зазначають в дослідженні. Іншими словами, побачити як колега також не отримує підвищення або інші батьки запізнюються на шкільні збори може дати нам заспокоєння, але за умови, що ви вже схильні ставитися до себе дбайливо і доброзичливо. Знання про помилки інших людей, схоже, не створює автоматично відчуття співчуття до себе: «Деяким людям, які, як правило, більш самокритичні, інформація про те, що хтось також зазнав невдачі – не несе користі», – пише Уорінг.
Як теоретизують дослідниці, спільна невдача насправді не відповідає світогляду самокритичних людей, які зазвичай вважають себе одинокими у своїх вадах та стражданнях: «Якщо ви намагається заспокоїти самокритичного друга, повідомлення про вашу власну історію невдач може не допомогти. Натомість ви повинні бути відкритими до випробовування різних стратегій, щоб побачити, що найкраще підходить для вашого друга чи подруги. Наприклад, розпитавши більше про їхні почуття», – продовжує Уорінг.
Якщо ви схильні бути строгими до себе, можливо, вам доведеться виховувати у собі самоспівчуття. Це, як правило, зміцнить віру в те, що невдачі – це можливості до навчання та частина життя.
Джерело: How Self-Compassion Can Make Us More Resilient When We Make Mistakes, Kira M. Newman.
Оригінальне дослідження: Trait self-compassion predicts different responses to failure depending on the interpersonal context, Sydney V.Waring, Allison C.Kelly.
Переклала Божик Софія, КПТ-інтерн.