Співчуття може бути кращим способом досягнення успіху та розвитку особистості, – про це зазначають Шеррі Гордон, експертка з попередження булінгу, та Девід Сусман, клінічний психолог.
Наприклад, висока самооцінка змушує нас звертати увагу на лише свої здібності чи переваги, аби ми могли продовжувати відповідати їй, тоді як співчуття, прийняття себе у доброзичливий та неосудливий спосіб, спонукає нас визнавати свої точки до зросту. Коли ми визнаємо і приймаємо свої недоліки крізь призму самоспівчуття, ми, швидше за все, розглядатимемо їх об’єктивно та реалістично. Це, у свою чергу, може призвести до більш плідних та важливих змін у нашому житті.
Співчуття бере свої корені із буддистської психології і це не те саме, що самооцінка чи впевненість у собі. Воно стосується не стільки того, що ви думаєте про себе у тих чи інших ситуаціях або подіях, а способу буття та ставлення до себе. За словами докторки Крістін Нефф, співчуття передбачає плекання ставлення до себе так само, як і до своїх друзів чи близьких, навіть коли вони роблять помилки чи зазнають невдач. Співчуття передбачає прийняття того, що ми є люди і робимо помилки. Воно також означає і те, що ми не зациклюємося на цих помилках із осудом та самокритикою за те, що допустили їх.
Коли йдеться про практикування співчуття до себе, існує кілька основних складових: доброзичливість, усвідомленість (майндфулнес), недосконалість (відчуття загальної людської спільності).
Доброзичливе ставлення до себе, на противагу суворій самокритиці, означає застосування трьох компонентів: терпіння, розуміння та прийняття, особливо у ситуаціях розчарування або невідповідності високим стандартам, – своїм чи інших. Це допомагає переосмислити як стресові події, так і власні емоційні реакції на них.
Часто, за докторкою Нефф, коли щось іде не так, нашою першою реакцією може бути думка «цього не повинно бути»: «У моєму житті не повинно було виникнути цієї проблеми/ситуації/події тощо. Усі інші живуть нормальним, успішним, щасливим життям». Швидше за все, міркуючи у такий спосіб, ми зазнаємо додаткових страждань, тому що це змушує нас почуватися більш ізольованими, самотніми та відмінними або гіршими від усіх інших. Проте, коли ми застосовуємо доброзичливість і реагуємо на ситуації від своєї доброзичливої і чуйної частки, це може змінити наше сприйняття життєвих викликів та труднощів, відкриваючи можливості для зростання.
Ще однією складовою співчуття до себе є майндфулнес. Майндфулнес дає нам інструменти, завдяки яким ми можемо відкрито та з цікавістю досліджувати свій досвід, бути більш усвідомленими та присутніми у своєму житті, не опиратися чи уникати емоцій, а наближатися та приймати їх. Це дозволяє нам не реагувати на ситуації «за замовчуванням» або за першим імпульсом, а робити більш усвідомлені і корисні життєві вибори. Майндфулнес є добрим помічником, що допомагає нам давати разу із самокритикою та тиском, яким ми часто застосовуємо щодо себе.
Недосконалість та відкриття загальної людської вразливості. Визнати, що досягнути ідеалу нереально, не обов’язково та не потрібно, і бути з цим внутрішньо цілком спокійним, може справді допомогти нам зростати, відчути власну свободу та побачити більше можливостей, замість обмежень. Визнання своєї недосконалості може сприяти тому, що ми зможемо відчути глибші зв’язки не лише з тим, що насправді має для нас значення та цінність, але й з іншими, оскільки ми усвідомлюємо, що кожен має власні труднощі, виклики чи недоліки. Ми можемо приймати невдалі рішення чи вибори, але це не робить нас поганими людьми. Окрім того, часом такі миті можуть допомогти нам краще зрозуміти себе, а також те, як ми хочемо рухатись по житті.
Переклад Божик Софії, психолог, КПТ-інтерн.